Тиша накотилася гірка, як цей туман. Марія, стоячи згадувала минуле, невже вона поступила неправильно. А за руку тримала її внученька, Сніжанка. Задзвонив телефон. Сутінки дихнули міцніючим морозцем.
— Юначе, ми з вами зустрічалися раніше? Мені здається, я вас десь бачила? – спираючись на тростину, звернулася старенька до шістнадцятирічного хлопця, одягненого в картату сорочку та штани, що чекає на зупинці.
— Навряд, я б вас запам’ятав, — відповів той, оглядаючи жінку, намагаючись згадати. Бабці було років сімдесят, а серед його знайомих осіб такого похилого віку не було. Темно-синя сукня, тоненький золотий ланцюжок на шиї не викликали жодних асоціацій у молодої людини.
– А як вас звуть? – Поцікавилася вона, вивчаючи його обличчя, погляд, посмішку
– Максим.
Почувши ім’я, старенька здригнулася, ніби з цим ім’ям було щось пов’язане, щось ніжне та улюблене, що залишилося в пам’яті навіки.
— Мого чоловіка звали Максим, — тихо промовила вона і витерла сльозу, що стікає по старечій зморшкуватій щоці, пошепки додавши, — вибачте.
— Нічого страшного, — сказав молодик, а в самого серця защеміло в грудях.
— А мене Маша, Маріє, — вона продовжила. — Ви чекаєте на автобус?
– Дівчину. Її теж звати Маша. У нас із нею побачення, — відповів він.
– Дуже приємно. Не буду вам заважати. Щастя вам, — швиденько випалила жінка, зібравшись іти, а потім, по-материнськи поцілувавши Максима в щоку, пішла.
– Дякую, – відповів він їй услід, відчуваючи на щоці щось ніжне, рідне.
Через хвилину під’їхав автобус, з якого вийшла Маша, мила і приваблива дівчина в коротенькому синьому платті з довгим чорним волоссям.
— Уявляєш, поки чекав на тебе, зі мною заговорила дивна старенька, яка сказала, що ми з нею зустрічалися, — почав розповідати Максим.
— Я для тебе надто молода? – Перебила дівчина свого кавалера.
— У самий раз, — усміхнувшись, відповів молодик, і вони розсміялися, прямуючи до фонтанів, не помітивши на лавці квитанцію, що лежить на ім’я Черв’якової Марії Олексіївни. Саме так звали жінку, яка побачила схожість Максима з чоловіком. Саме так звати Машу, яка щойно пішла на побачення з людиною, яка мала прізвище Черв’яков, що стала через кілька років її чоловіком.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
