Стареньку маму я забрала до себе, переписавши квартиру на дочку. Мені дуже важко, бо вже не один рік я не належу собі. Я не можу навіть вийти за хлібом. Зазвичай мене виручає сусідка. Та недавно мені потрібно було звернутися за допомогою до дочки, бо була записана до стоматолога. Мало того, що Віра мені відмовила, так я згодом дізналася, що через мене вона ходить до психолога. Бо бачте, я не допомагала їй з дітьми. А коли я мала час це робити? Хочеться просто сісти в куточку і лити сльози.
Мені 66 років, але останніх десять я собі не належу. Річ в тім, вже багато років я доглядаю за своєю 89-ю мамою.
В мене є рідний брат, він старший за мене, але вже багато років він живе з дружиною в Криму. Діти його в Європі. Після 24 лютого ми просто перестали з ними спілкуватися, бо таке говорили, що вуха в’янули.
Степан навіть не цікавиться мамою, а все тому, що квартиру вона віддала мені, а якщо точніше, то моїй єдиній дочці.
Коли Віра вийшла заміж, то постало питання, де і з ким жити.
В мене двокімнатна квартира з прохідними кімнатами. Місця для двох сімей мало. Свати мої живуть в селі, а Віра до такого життя не звикла.
Ось і дійшли ми такої думки, щоб я забрала до себе маму, ще тоді мій чоловік жив, а Віра робить ремонт і оселяється в її квартирі.
Ви знаєте, з одного боку це було вчасно, бо мама занедужала і бігати мені хоч і не далеко, та все ж не зручно.
По документах ми все переписали на дочку. Вона з зятем там ремонт зробила, меблі нові завезли. Все робилося поспіхом, бо на той час Вірочка чекала дитину.
Ми з чоловіком пристосовувалися до іншого життя, але як тільки все налагодилося, він пішов з життя. Все сталося так швидко, що я довго не могла повірити, що я залишилася одна. Але сумувати довго не прийшлось, бо мама з кожним днем, а потім і роком вимагала до себе більшої уваги.
На даний час вона, як мала дитина. Я не можу вийти спокійно навіть за хлібом, чи в аптеку. Не раз мене з цим виручає сусідка по сходовому майданчику.
Дочка виховує з чоловіком двох дітей. І ви знаєте, мені дуже образливо, хоч я цього й не кажу, бо жодного разу Віра не спитала як я, може мені щось треба, або я хочу хоч на вихідні поїхати в Трускавець, який я обожнюю.
Вона отримала квартиру і забула не те слово, про бабусю, а й про рідну матір. Вже чотири роки моя мама повністю лежача людина. Недавно в мене розболівся зуб і я записалася до стоматолога на певний час.
Перед тим я зідзвонилася з сусідкою і спитала, чи не пригляне вона за мамою. Та погодилася, але в останній момент в неї плани змінилися і Марусі потрібно було терміново їхати до сина.
Я не хотіла, але прийшлося дзвонити до Віри.
– Тут така справа. Мені в клініку треба. Ти б не могла приглянути годинку чи півтори за бабусею. Я ж не можу її одну залишити.
– Мам, про таке треба було раніше попереджати. Я на манікюр записана, а потім ми домовилися з Борисом в ресторані повечеряти.
Ви собі не уявляєте, як мені було неприємно це чути. Я все для Віри зробила, а їй важко декілька годин бабусі приділити. Та якби не вона, то б до сьогодні вони з чоловіком по орендованих моталися.
Я тоді вийшла з ситуації, але відповідь Віри я запам’ятала на все життя.
А одного разу при розмові дочка призналася, що через мене ходить до психолога. І знаєте в чому справа? Бо я їй зовсім з дітьми не допомагала, коли ті були малі, як інші бабусі.
А коли я мала час це робити? Я працювала до останнього, потім лікувала і доглядала батька, тепер мама старенька.
Хочеться просто сісти в куточку і лити сльози.
Я не знаю, чому і коли саме Віра стала така черства.
Якби я все знала наперед, то б на себе цю квартиру переписувала, а якщо б Віра заслужила, то б дарчу оформила.
Але що, вже пізно.
Так що, дорогі мої, вчіться на моїх помилках!
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“