Ми із чоловіком завжди мріяли мати кількох дітей. І в нас це успішно вийшло. Старшенького Артема я народила, коли мені було 22 роки. Через 3 роки на світ з’явилася наша середня, Віка. А ще за 3 роки я народила молодшу дочку Катю.
Ми з чоловіком з усіх сил пнулися, щоб поставити всіх на ноги. Чоловік із Польщі не вилазив: брався за будь-яку роботу, щоби ми могли відкладати гроші. Добре, що всі діти вчилися на бюджеті і здобули освіту безкоштовно. Але далі гроші все ж таки були потрібні.
Старший син одружився раніше за всіх. Зрозуміло, ми зі свого боку мали влаштувати весілля. Пощастило ще, що батьки невістки виявилися добрими людьми. Сказали, що половину видатків візьмуть на себе. Після весілля син поїхав з дружиною за кордон за якоюсь хитрою робочою програмою. Ми в це з чоловіком не втручалися, бо сину довіряємо. Раз він сказав, що справа хороша, нехай їде. З того часу минуло вже 15 років, а син на батьківщину так і не повернувся.
За кілька років заміж вийшла Вікторія. Знову гроші на весілля. Нам пощастило, що ми паралельно квартиру чоловіка здавали в оренду. Вона дісталася йому у спадок. Домовились, що житло віддамо дочці. А гроші дамо на ремонт. Та й сама Віка в ремонт теж вкладалася із чоловіком. Хоч і не так серйозно, як ми з Богданом.
Молодша дочка скоро теж пішла під вінець. Наші заощадження були практично на нулі. Але впоралися якось! Пощастило, що заміж вона виходила за дуже забезпеченого хлопця. Зять зголосився сплатити все весілля, а ми подарували молодим подорож за кордон на медовий місяць.
На безбідну старість залишилася дулька з олією! Але я не хвилювалася з цього приводу. Я була впевнена, що завжди зможу покластися на своїх дітей, де б вони не були. Однак я ще ніколи так сильно не помилялася.
Коли діти почали жити окремо, про нас, своїх батьків, вони ніби забули. Артем, ясна річ, живучи за кордоном, з нами спілкувався не дуже часто. Віка більше любила компанію свекрухи, котра пообіцяла переписати на мого онука свою квартиру. А Катя просто насолоджувалися своїм життям. Вона з чоловіком часто мандрувала. У нас ніколи не було теплих взаємин.
І ось коли нам із чоловіком знадобилася матеріальна допомога, дітей і слід загубився. Богдан недавно опинився у лікарні. Недуга застала його зненацька. А ми вже немолоді! Цього року чоловікові 65 виповнилося, а мені 60. Пенсія у нас не дуже велика. Грошей критично не вистачає, ви самі знаєте, які зараз ціни на все. Я не знаю, скільки ще чоловіка доведеться лежати у стаціонарі.
Син із Канади обіцяв надіслати якісь гроші, але все це пусті слова. Обидві дочки переслали справжні копійки, цього навіть на день лікування не вистачить. І я не можу на них вплинути. Пояснила ситуацію, ось таку відповідь від них отримала. Жодна з дочок навіть до лікарні не приїхала батька провідати!
Мені так гірко, не знаю, що робити. Довелося брати кредит у банку, щоб звести кінці з кінцями. Якось упораємося! Просто прикро, що діти виросли такими. Але Бог їм суддя, а ми справимося.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.
