fbpx
життєві історії
Стефанія Кирилівна переїхала жити до нас. Може це й на руку, було кому приглянути за Улянкою, але мене засмучувало те, що ні готувати, ні прибирати, свекруха не хотіла. – Я в цьому домі не господиня. Моє діло маленьке, – твердила вона, сидячи на кріслі-качалці зі шпицями в руках. Одного разу я поверталася з роботи, і побачила біля під’їзду “зграйку” бабусь. Свекруха стояла до мене спиною, тому й не знала, що я все чую

Стефанія Кирилівна переїхала жити до нас. Може це й на руку, було кому приглянути за Улянкою, але мене засмучувало те, що ні готувати, ні прибирати, свекруха не хотіла. – Я в цьому домі не господиня. Моє діло маленьке, – твердила вона, сидячи на кріслі-качалці зі шпицями в руках. Одного разу я поверталася з роботи, і побачила біля під’їзду “зграйку” бабусь. Свекруха стояла до мене спиною, тому й не знала, що я все чую.

– Впала на мою голову! Ще й кімнату їй виділити потрібно, — ніяк не могла заспокоїтись Світлана.

Інші живуть із онуками, а ця вимагала окрему кімнату! Готувати та прибирати вона не хотіла. Бо розумієте, не вона господиня у цьому будинку. Тільки шкарпетки б в’язала цілими днями і серіали дивилася. Внучку не сюсюкала, уваги не приділяла. Максимум, що Стефанія Кирилівна могла зробити, так це косички Улянці заплести.

Незабаром баба Стефа познайомилася із сусідкою, яка мала 5-річного онука Тимофійка. От і почали вони разом гуляти лісом і парком. Брали з собою плед, перекушування і дихали свіжим повітрям. Онуки з ними ходили. Бігали травою, будували курені з палиць і збирали ягоди. Бабусям було не в тягар — ті самі по собі грали.

Чужих дітей не брали, боялися відповідальності.

– Бери свою бабусю і ходімо разом! – твердили вони дітлахам, які просилися з ними.

Однак у інших бабусь турбот вистачало. Вони готували, прибирали, на дачу їздили — ніколи їм було на галявині сидіти.

Незабаром Світлана звикла до всього. Хоч свекруха і по дому не допомагала, зате за внучкою дивилася. Улянка росла спокійною, тому що уваги не потребувала. Нагодована, доглянута дівчинка знала багато казок і вміла красиво висловлюватися. Та й зв’язок із бабусею був дуже міцний.

У кімнаті свекруха мала тотальну чистоту, чому вона вчила і Улянку. Розповідала їй, наскільки важливо сукні прати, розчісуватися, обличчя вмивати.

– Будинок також любить чистоту. Ящики в шафі – як кишені. Завжди все по місцях. Та й підлога має бути чистенькою. Ти фантик з цукерки кинула, а він нервує, – говорила бабуся.

– Бабусю, а хіба підлога щось відчуває? А диван? Ми йому також заважаємо чимось? — дивувалась маленька Улянка.

– Ні, дивана має таку роботу — охороняти наш сон. Кожен має свою роботу. У мене, у твоїх батьків, у тебе. І кожна річ має своє призначення.

Світлана завжди дивувалася своїй свекрусі. Вона ніби нічого не робила, але жилося з нею легше. Та й усі сусіди шанобливо ставилися до старенької, поради питали.

Якось Світлана раніше повернулася з роботи та почула, як старенькі у дворі невісток обговорювали.

– У мене гарна невістка. Все по дому робить сама, не дорікає мені, голос не підвищує. А ще гроші до хати приносить. Пощастило моєму синові. Я рада, що йому Бог таку дружину подарував, — сказала баба Стефа.

Світлана почервоніла. Чи то від щастя, чи то від сорому. До приїзду свекрухи вони часто з чоловіком лаялися, а тут якась ідилія. Виходить, що родичка до їхнього дому мир і благополуччя принесла. Свекруха всіх нахвалювала, ніколи конфліктів не провокувала і все вдавалося.

Та й донька росла розумницею. Самі б батьки її такою не виховали через брак часу. А тут і читає, і пише, і старших шанує.

– Я можу сміливо сказати, що маю найкращу свекруху на світі. Не свекруха, а справжня чарівниця. Навіть боюся подумати, як би ми жили, якби вона до нас не переїхала, — усміхається Світлана.

А які у вас стосунки зі свекрухою? Діліться досвідом в коментарях!

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!