fbpx
життєві історії
Степан Назарович зібрав свої нехитрі пожитки, завантажив в «жигуль» і поїхав в гараж. Зовсім нестерпним йому стало життя з дружиною. Галька тільки те й робила, що вимагала грошей. І все їй не вистачало, все мало. Підростала донька і Степану зовсім не хотілося, щоб вона слухала постійні сварки. Згодом старання Степана керівництво відзначило по заслугах. Через два роки прийшла його черга отримувати квартиру. – Я з квартири не піду! На мороз ви мене не викинете! – строго сказала вона. – Але ж це моя квартира. Ось ордер

Степан Назарович зібрав свої нехитрі пожитки, завантажив в «жигуль» і поїхав в гараж. Зовсім нестерпним йому стало життя з дружиною. Галька тільки те й робила, що вимагала грошей. І все їй не вистачало, все мало. Підростала донька і Степану зовсім не хотілося, щоб вона слухала постійні сварки.

Чоловік переїхав до друга і подав на розлучення. Аліменти він зобов’язався платити, та ще й понад них допомагати дочці Вікторії. Через два місяці після розлучення дали йому кімнатку в гуртожитку. Чоловік потихеньку зажив новим життям, життям одинака.

Вільний час Степан пропадав на роботі. Дуже вже йому хотілося заробити якихось грошей, та порадувати свою дочку скромними подарунками.

Згодом старання Степана Назаровича керівництво відзначило по заслугах. Через два роки прийшла його черга отримувати квартиру. Його викликали і сказали, що можуть дати не однокімнатну, а двокімнатну. Правда, по квадратурі вона буде невеликою, але все ж таки!

Степан навіть розплакався. Ніколи не очікував такої винагороди за свої скромні труди. Він отримав ключі, ордер і через тиждень пішов дивитися свою нову квартиру.

Вона була на п’ятому поверсі дев’ятиповерхівки. Будинок йому дуже сподобався: чистий, просторий. Однак, ліфт поки не працював, але це ж не проблема! Скоро полагодять.

Правда, коли Степан Назарович вставив ключ в дверний замок, то з подивом виявив, що він не підходить. За дверима почулися звуки, але двері ніхто не відчинив. Степан викликав слюсаря. Коли той відкрив двері, то перед чоловіком постала красива, але дуже сердито налаштована жінка. За її спиною товпилися двоє діток.

– Я з квартири не піду! На мороз ви мене не викинете з дітьми! – строго сказала вона.

– Але ж це моя квартира. Ось ордер… – почав було Степан.

– В барак з дітьми я не повернуся!

Словесна перепалка з цією дамою не дала ніяких результатів, і Степан повернувся додому в гуртожиток. Наступного дня він пішов в профком. Виявилося, про цю ситуацію вже знали, але поки зробити нічого не могли. У жінки не стало чоловіка, вона вже другий рік стояла на черзі, але житло поки не отримала. Перебивалася вона з дітьми в бараці з місцевими любителями міцних напоїв. Звичайно, таке життя її не влаштовувало.

Степан Назарович ще раз прийшов до своєї «квартирантки». Хотів по-хорошому домовитися з жінкою. Але вона його просто виставила і закрила перед носом двері. Спритна виявилася, відразу ж замінила замки.

Вдома в гуртожитку Степана чекав неприємний сюрприз. Його кімнату вже віддали іншому мешканцеві і тепер він переконливо просив чоловіка з’їхати. Тоді Степан знову пішов до своєї нової знайомої.

Застав він Людмилу в сльозах. Виявляється, до неї прийшли з суду і пояснили, чим загрожують такі витівки. Люда була дуже засмучена.

Степан Назарович відчув себе вкрай незручно.

– А чому вам квартиру не дають? – здивувався він.

– Не знаю, я все бігаю по тих чиновниках, а результату – нуль.

– Значить, ходімо разом! – весело сказав Степан і рішуче попрямував до дверей.

Він сам здивувався, де у нього в той момент взялося стільки мужності.

Вони прийшли до начальника обласної адміністрації. Той відкрив документи, ткнув в прізвище Людмили і сказав, що її заселення буде через два місяці за такою-то адресою. Раніше ніяк не вийде, навіть будинок
показав. Начебто все чесно.

Жінка не знала, як і дякувати своєму новому знайомому. Вона почала збирати речі, посилаючись на те, що якось вони перебудуть тимчасово в бараку. Але Степан її зупинив.

– Тут місця всім вистачить! Давайте я буду жити в спальні, а ви з дітьми залишайтеся в прохідній залі. Два місяці потіснимося, з мене не убуде. Я ж все одно постійно на роботі пропадаю. Та й грошей я з вас не візьму, прекрасно розумію ситуацію, що склалася. А там, де ви жили, дітям не варто перебувати!

Жінка кивнула і розплакалася. Тепер Степана щодня чекали гаряча вечеря і сніданок. Людмила виявилася дуже доброю і чуйною жінкою, до якої була дуже сувора доля. Діти теж зовсім не заважали чоловіку, навпаки, радували своєю метушнею.

Через місяць до нього завітала непрохана гостя. Об’явилася колишня дружина Степана. Та ще й з претензіями, що він тут уже когось завів.

Степан посміявся і виставив її геть.

– Так незручно! – опустила голову Людмила.

– Я залишив їм двокімнатну квартиру, грошима допомагаю. Не звертайте уваги!

А через два місяці Людмила з дітьми з’їхала. І стало Степану так порожньо і самотньо, як ніколи… Прийшов тоді він до неї в нову квартиру і запропонував разом повечеряти. Жінка посміхнулася і радісно закивала.

Відтоді вони разом. Через два роки у них народилася спільна дитина, синочок Данило. Степан став люблячим і турботливим батьком для всіх дітей. Ніколи не ділив їх на своїх і чужих. А з часом їхні дві двокімнатні квартири той же начальник обласної адміністрації обміняв на чотирикімнатну.

Ось так знайшов Максим Валерійович собі квартирантку і щастя на все подальше життя, не забуваючи при цьому і старшу донечку Вікторію, яка стала частою гостею в оселі батька.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!