Таміла вийшла з магазину, і побігла в дитячий садочок по малого. «Батькам подарунки купила, потрібно обережно вивідати у Степанка, що він хоче під ялинку» – міркувала молода жінка.
Таміла у прямому сенсі розривалася між домом і роботою. Вона хотіла приділяти синочкові максимум часу, намагалася дати йому все найкраще.
Степанка вона ростила сама. З батьком своєї дитини жінка бачилася майже шість років тому. Хлопець відмовився від свого ще не народженого чада. Більше Таміла не шукала з чоловіком ніяких зустрічей, а синові на запитання: «Де мій тато?» – пояснила, що батько на заробітках.
Степанко стояв біля віконця і виглядав маму. Побачивши жінку, малюк весело помахав ручкою і побіг одягатися.
– Доброго дня, Таміло Вікторівно! – ввічливо посміхнулася вихователька Ніна Олександрівна. – Нам потрібно поговорити.
– Так. Слухаю, – чомусь напружилася жінка.
– Сьогодні у нас був дитячий психолог, проводив урок. Діткам дали завдання намалювати свій найбажаніший подарунок під ялинку. Ось, подивіться малюнок Стьопи, – жінка простягнула альбомний аркуш.
Таміла глянула на творчість сина і злегка зблідла. На малюнку була зображена святкова ялинка, біля якої стояв високий, сильний чоловік. Над його головою було виведено злегка кострубатими літерами «Тато».
– І що в цьому дивного? – знизала плечима Таміла.
– Він хоче тата у подарунок! Вам не здається це ненормальним? Психолог просила, щоб Ви поговорили з сином з приводу його батька, – незворушно сказала вихователька. – Розкажіть дитині правду!
– Дякую, обов’язково поговорю! – Таміла взяла сина за ручку і вийшла з групи.
– Мамо, ти на мене сердишся?
– За що? – ніжно посміхнулася Таміла.
– За тата…
– Ні, миленький. Не серджусь…
Весь вечір жінка думала, як сказати синові правду про те, що у нього немає і не буде батька. Таміла картала себе за те, що проявила слабкість в ту хвилину, коли брехала синові про те, що його тато на тривалих заробітках. Так нічого і не придумавши жінка заснула.
Наступного дня, тільки-но вона з сином переступила поріг групи в дитячому садку, підбігла Ніна Олександрівна.
– Доброго ранку! Ну що, Ви поговорили з сином про батька? – жінка єхидно посміхнулася.
– Не турбуйтеся, у нас все в порядку з татом! Він як раз приїжджає на кілька днів до Нового року, – посміхнулася Таміла.
Вона й сама не знала, навіщо набрехала виховательці. Просто їй хотілося, щоб ця жінка відчепилася від неї і не лізла в її особисте життя.
– Мамо! Це правда? Тато приїде? – зрадів Степанко, почувши розмову.
– Так, синку. Правда…
Жінка вийшла з дитячого садочку і тільки зараз зрозуміла, що накоїла. «Навіщо я це сказала? Що мені тепер робити? Степанко так зрадів… Я не можу обдурити його надії».
Таміла сіла на лавочку в сквері і розплакалася від безвиході.
– Вибачте, я можу чимось допомогти?
Жінка підняла голову і побачила молодого чоловіка в формі. Чоловік дивився на неї з жалем.
– Ні дякую. Обійдуся без поліції… у мене все в порядку! – жінка відвернулася від незнайомця.
«Ніде не можна посидіти наодинці. Вічно всі лізуть зі своєю турботою» – роздратувалася вона.
– Вибачте, – прокашлявся чоловік. – Маю уточнити, що я військовий, а не поліцейський.
– Боже мій! Та яка різниця? Я можу посидіти сама п’ять хвилин?
– Мені здалося, що вас хтось образив. Я не можу дивитися спокійно на жіночі сльози. Давайте я пригощу вас кавою? Вчені давно довели, що ковток гарячої кави з шоколадкою готові побороти будь-яку депресію.
– Я так розумію, що ви просто так не відчепетися від мене? – посміхнулася жінка.
– Абсолютно вірно розумієте! Ходімо в кав’ярню? Там і поговоримо.
Таміла слухняно піднялася і пішла за незнайомцем. Вона сама не розуміла, чим зацікавив її цей приємний чоловік. Може тим, що від нього віяло захистом і надійністю?
Через півгодини Таміла з Олегом весело базікали на різні теми. Хлопець виявився прекрасним співрозмовником: веселим і добрим. Жінці не доводилося нудьгувати ні секунди.
– Ось так я і влипла з цим «татом». Що мене смикнуло так сказати? Просто дуже хотілося поставити на місце цю вискочку виховательку. Бачили б Ви, з яким презирством Ніна Олександрівна дивиться на мене, – закінчила свою розповідь Таміла.
– Так… Ситуація не з веселих. Знаєте, мені теж дуже не приємно, коли лізуть в душу з приводу мого особистого життя. Але мені здається, я можу Вам допомогти! – несподівано промовив Олег.
– Як? – здивувалася жінка. – Одружитеся на мені, чи що?
– Ну чому відразу «одружитеся» – засміявся хлопець. – Адже ми можемо зіграти роль чоловіка і дружини. Син ваш заспокоїться, побачивши тата, і навколишні, так сказати.
– Навіть не знаю… Ця якась авантюра виходить…
– А брехати дитині, що тато приїде на свята – це не авантюра? Як ви поясните синові, що його батько знову не приїхав?
– Навіть не знаю… А вам це навіщо? – поцікавилася жінка. – Який інтерес?
– Розумієте, я минулий Новий рік провів у повній самоті. Друзів, звичайно у мене багато, але практично у кожного маленькі діти, люди святкують у вузькому сімейному колі. Ось і залишився сама. Цього року хотів, щоб на чергування поставили, але вже пізно схаменувся. Графік розписаний на місяць вперед. Чесно кажучи, не хочу залишатися сам у новорічну ніч, – сумно сказав Олег.
– А чому до батьків не поїдете? Або у вас немає їх?
– Є. До них добиратися потрібно три доби туди і назад стільки ж. А мені четвертого на чергування.
– Ну якщо так, то давайте спробуємо…
…Олег подзвонив у двері напередодні нового року, як і домовилися. Стьопа з самого ранку не відходив від вікна, виглядав тата. Олег, посміхаючись, увійшов в квартиру і поставивши велику сумку. Хлопець роздягнувся і по-хазяйськи пройшов у кімнату.
– Синку, підемо подарунки розбирати! – підморгнув хлопчиську.
Чоловік дістав з сумки чайний сервіз.
– Який красивий! Це нашій мамі? – уточнив Стьопа.
– Правильно, вгадав. А це тобі, – Олег простягнув велику коробку з конструктором.
– Ура! Мамо, поглянь! Тато мені конструктор «Лего» привіз. Я давно мріяв про нього! – зрадів малюк.
– Не треба було витрачатися. Адже ми не домовлялися з приводу таких дорогих подарунків! – шепнула пізніше Таміла.
– Припиніть, мені дуже приємно подарувати комусь подарунок, хоч раз на рік! – посміхнувся чоловік.
Весь день жінка провела на кухні, а Стьопа з «татом» складали конструктор. Малюк не відходив від нього ні на хвилину. Наступного дня вони всі разом пішли на міську ялинку, а потім на каток.
Три дня пролетіли дуже весело і швидко. Прийшов час розлучатися. Стьопа мирно спав у ліжечку, а Таміла з Олегом стояли мовчки в передпокої. Обоє були без настрою.
– Ну, я пішов…
– Так. Дякую тобі велике! – промовила жінка і замовкла, щоб не розплакатися.
Олег вийшов з квартири, зачинивши за собою двері, а Таміла присіла на тумбочку і тихо розплакалася.
Жінка хотіла сказати, щоб він залишився, але не посміла. Адже вони домовилися на три дні. Хто ж знав, що за цей короткий проміжок часу Таміла закохається в нього…
Через хвилину пролунав дзвінок у двері. «Напевно, щось забув» – подумала жінка, відкриваючи замок.
– Можна, я залишуся? – Олег опустив голову.
– На скільки? Тобі не на роботу завтра? – не зрозуміла жінка.
– Назавжди…
З кімнати вибіг сонний Степанко. Хлопчик кинувся Олегу на руки і обійняв за шию:
– Тату, ти знову їдеш?
– Ні, синку. Тато більше не поїде. Він залишиться з нами, – посміхнулася Таміла.
– Ура! Ура! І відведеш мене завтра в дитячий садок?
– Звичайно, синку. Я тепер щодня буду водити тебе в садок і забирати, – засміявся Олег, обіймаючи «дружину з сином»…
Мілана Лебедєва
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
