Стільки років минуло, а мама так і не змирилася з тим, що я розлучилася з Василем. – Такого чоловіка втратила. Ти хоч в курсі, як він зараз живе? Та його дружила в багатстві купається, не те, що ти зі своїм Віталіком, від зарплати до зарплати. Та й хтозна, що далі буде, ви ж навіть не розписані. Я Кіру можу собі забрати, але як ти з Данилком собі раду даси? – Я мовчала, до дня, коли Кіра прийшла з “заявочкою”, а мама її підтримала.
Я вирішила не їхати до мами на свята, щоб не псувати собі настрій. Минуло вже 13 років, а вона ніяк не може забути історію мого розлучення. Мій колишній чоловік був настільки розумним, що робив не мудрими всіх навколо. Василь був абсолютно не пристосований до життя, він літав у хмарах і жив для себе. А я мала бути біля нього на побігеньках.
Я була його тінню та прислугою. Він не приділяв уваги дочці, не допомагав мені по господарству. Він жив сам собою, а ми з донькою самі собою. Коли Кірі виповнилося 3 роки, я зважилася на розлучення.
Мама одразу на мене “наїхала”. Вона говорила, що через мою принциповість погано дитині. А Кіра навіть у шлюбі не знала, що таке тато! Мама завжди до зятя ставилася краще, ніж до мене.
Після розлучення ми з донькою переїхали до мами. Вона намагалася всіма силами помирити мене з чоловіком. Тільки не вдалося — він уже за тиждень знайшов собі нову пасію. Тоді вона перекинулася на мене з більшою силою. Ще б пак, такого чоловіка втратила.
Незважаючи на таку позицію, з Кірою мама завжди няньчилась. Вона балувала її, купувала модне вбрання, намагалася дати їй усе найкраще. Щоразу вона вбирала внучку і фотографувала, щоб потім перед подругами похвалитися. Загалом, завдяки мамі Кіра росла примхливою дитиною.
Через 7 років я познайомилася з Віталіком. Він, звісно, мамі не сподобався, бо вона обожнювала мого першого чоловіка. Однак він добре ставився до доньки, мене любив, і я вирішила розвивати ці відносини далі. Мама почала налаштовувати доньку проти мене, говорила, що я залишу її з бабусею, а собі іншу дитину на світ приведу.
Коли я дізналася про це, влаштувала мамі розбір польотів. На що почула:
– Зараз не кинеш її, то потім віддаси. Не буде мужик чужу дитини виховувати та забезпечувати. Тим більше, такий як твій Віталік.
Віталік зробив ремонт матері в квартирі, але це ніяк не вплинуло на її ставлення до нього. Я вирішила жити своїм життям. Кіра сумувала за бабусю, та й з Віталіком не могла порозумітися. Але я була впевнена, що згодом усе зміниться.
Мама не вгамувалася — дочка від неї поверталася зовсім іншою. Обмежити спілкування онуки з бабусею я не мала права. А коли я дізналася, що чекаю дитину, у нашій родині взагалі розпочався переворот. Дочка від мене відвернулася і перейшла на бік бабусі.
Я сподівалася, що після появи дитини все стане на свої місця. Проте мама навіть на виписку не з’явилася. Кіра теж відсторонилася – вона до Данилка ні на крок не підходила. Мені доводилося більше уваги приділяти малюкові, а потім помітила, як втрачаю контроль за своєю 14-річною донькою.
За цей час мама лише кілька разів залишалася з онуком. Щоразу вона доводила мене до сліз і розповідала, як добре мій перший чоловік влаштувався, а як бідно живу я. Добре, що Кіра підросла і вже розуміла, що батькові вона не потрібна. Він лише платив аліменти, бачитись із донькою не бажав.
Ще мама твердить, що я залишусь матір’ю-одиначкою, бо з Віталіком не розписана. Її зовсім не цікавлять наші плани — ми хочемо, щоб син підріс, тоді розписатися та рвонути у сімейну подорож.
Окрім цього, мама почала критикувати ще й мою зовнішність. Кожен зайвий кілограм вона зауважує. Мама вважає мене старомодною, розповідає, що я не вмію стежити за собою.
Але одного разу сталося те, що й поставило крапку у наших відносинах. Кіра хотіла поїхати на море із друзями, але я боялася її відпускати. Вона почала “показувати характер”, що я думаю лише про чоловіка та сина, а на її бажання мені байдуже. Я їй відповіла, що років через два вона зможе сама подорожувати, але поки що я не дозволяю.
Кіра поскаржилася бабусі, а та запропонувала їй зв’язатися з батьком. А Василю байдуже — він узяв і дозволив. Я навіть ні про що не здогадувалася, а моя мама вже допомагала внучці збирати валізу в дорогу. Мало того, вона ще їй і дала грошей.
Кіра мені зізналася у всьому за кілька годин до від’їзду. Я була саме не своя від цієї новини.
– Мені 16 років. Я маю право, — репетувала Кіра.
– Запитай краще бабусю, що вона мені дозволяла у 16 років. Ти й так надто самостійна. Вона стала тобі добрим другом, тільки про відповідальність забула. Ти ще надто юна. Якщо ти вважаєш, що я не права, їдь. Але коли щось трапиться, мені не телефонуй.
– Мамо, не говори лишнього. Усі чекають, у мене квитки на руках.
– Скажи, що погано себе почуваєш.
– Ні. Я поїду.
Кіра поїхала. Ці два тижні я не могла знайти собі місце, бо переживала за дочку. А мама не могла натішитися, що внучка вкотре протистояла мені. Завдяки мамі я втрачаю свій авторитет над донькою. Тільки хто потім пожинатиме плоди такого вітряного способу життя?
Що б ви мені порадили? Сил більше на все це дивитися – немає.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
