Я сіла в поїзд на нижню полицю, на дуже заздалегідь куплене місце, з речей у мене був всього один невеликий рюкзак, тому я швидко влаштувалася на своїй полиці і розглядала тихенько своїх сусідів.
Теж на нижній полиці сиділа дуже повна жінка в роках і махала іншій жінці у віконці, витираючи сльози хусткою. Я відвернулася, щоб не заважати їм.
Коли ми вже поїхали, жінка несподівано дістала телефон і почала розповідати всім нам історію про те, що виховувала свого онука прямо з народження, що її син одружився на жінці, яка, народивши дитину, відразу ж привезла дитя свекрусі, тобто їй, і сказала, що вона від нього відмовляється.
«Ось так його і виховую його з пелюшок, він мене мамою і називає, і виріс вже великий, красивий, вступив до університету сам, без блату, грошей у нас немає…»
Всі сусіди навколо неї охали і ахали, вона розповіла, що мама його знову заміж вийшла заміж і ще двоє діток народилися, тому цього синочка забрати у неї, як вона сказала, «не було ніякої можливості…»
– А ми з чоловіком вже в роках, нам важко, але ми його любимо як сина рідного.Його батько, наш син, в його вихованні теж ніколи не брав участі. Не зрозумію, як можна було від нього відмовитися, такий хлопець славний вийшов!
І тут ця жінка промовила фразу, від якої ми всі застигли від подиву:
– Уявляєте, мама його, вся святкова така, в сукні дорогій, до нас приїжджала місяць тому.
Ми видихнули, думаємо: «Ну ось історія зі щасливим кінцем, все добре…»
А виявилося, що вона хотіла оформити підтвердження, що у неї троє дітей, щоб якісь пільги отримувати, а зовсім їй цей син перший і не потрібен.
– І що ж, ви їй дали ці документи? – запитали ми.
– Дала, – сказав жінка, – у неї ж там двоє дітей, їй же теж потрібно. І вона поїхала, і більше не з’являлася на нашому порозі.
“Свята бабуся.., – подумала я, – немає в ній ні злоби, ні помсти, ось на таких все і тримається…”
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
