fbpx

Субота. Ближче вечора. Надворі вже спала жара. Ми зі свекрухою вийшли з хати, бо нарешті можна дихнути прохолодного повітря. Біля будинку в нас є невеличка гойдалка, де ми й відпочивали. На прив’язі мило сопить наш пес Бурко, бо також йому важко ця жара дається. І тут чуємо, “БАХ”, але не простий, а такий, що я зі свекрухою ледь під лавку не впали. Наш Бурко з того всього перестрибнув за загорожу і ледь з тим ланцюгом дотягнувся до землі. По сусідству живе цьоця Рузя, а в неї на припоні в саді паслися дві кози

– Оксано, та йди подивися, що в тому підвалі таке відбувається!, – каже мені свекруха.

– Мамо, та я ще молода, йдіть ви, як так хочете. Ви ж не хочете, щоб ваш син в свої сорок п’ять вже без дружини залишився.

Я вам кажу, таке ми недавно вдома мали, і сміх і гріх.

Ну живий анекдот. Але дякувати Богу, що все так закінчилося, бо могло бути й гірше.

Мій чоловік з якихось ягід, по-новому рецепту вирішив зробити домашнє “червоненьке”.

Живемо ми в селі, в своєму будинку, разом зі свекром і свекрухою.

Про це “червоненьке ні я ні свекруха не знали. Ну робить щось собі там мій Степан, та й нехай робить. Підвал це його територія будинку і ми туди рідко заходимо.

Субота. Ближче вечора. Надворі вже спала жара. Ми зі свекрухою вийшли з хати, бо нарешті можна дихнути прохолодного повітря.

Біля будинку в нас є невеличка гойдалка, де ми й відпочивали.

На прив’язі мило сопить наш пес Бурко, бо також йому важко ця жара дається.

І тут чуємо, “БАХ”, але не простий, а такий, що я зі свекрухою ледь під лавку не впали.

Наш Бурко з того всього перестрибнув за загорожу і ледь з тим ланцюгом дотягнувся до землі.

По сусідству живе цьоця Рузя, а в неї на припоні в саді паслися дві кози. Вони від того звуку так понатягали не лише шнурки, а й ноги, що ми таке тільки в кіно бачили. Очі всі зробили навіть не круглі, а квадратні. І тут каже мені свекруха.

– Оксанцю, що то таке було? Йди в підвал і подивися!

– Мамо, вам нашого сина геть не шкода. Не боїтесь, що вдівцем в свої сорок п’ять залишиться? Та я ще молода, йдіть краще ви.

Коли додому повернувся Степан ми йому про все розказали. Виявляється та величезна банка “червоненького” так рвонула, що зробила переполох на всю вулицю.

Пса ми два дні не могли з буди витягнути, Бурко навіть їсти не хотів.

А ті кози ще довго ми згадували.

Ось вам і зробив чоловік “червоненького”. Ми той день на все життя запам’ятаємо…

А ви робите домашню наливку? Може то нас рецепт підвів?

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page