Ольга і Геннадій родом з невеликого селища, колишні однокласники. Закінчили школу, потім вузи в обласному центрі, разом поїхали до міста, зняли квартиру, працювали, жили в цивільному шлюбі.

Ольга завагітніла – Геннадій від неї пішов. Дитина, як зараз кажуть, не входила в його плани. Ольга поплакала і повернулася до мами. Вирішили виховувати дитину вдвох, якщо вже так вийшло.

Мама Геннадія, що займає в рідному селі високу посаду, на всіх кутах проголошувала, що майбутня дитина до них, мовляв, не має ніякого відношення. Де, мовляв, і з ким його нагуляли – загадка. Але те, що її Геночка до цієї дитини взагалі не причетний, тому що цього просто не може бути – сто відсотків.

Ситуація ускладнювалася тим, що Ольга з мамою і мати Геннадія жили в одному дворі. Купа спільних знайомих виявилися присвячені в ситуацію до дрібниць. Колишні ж однокласники, в школу ходили за місцем проживання. Косі погляди і шепіт за спиною.

Потім Ольга народила прекрасну здорову дочку.

Хоча ні Ольга, ні її мама ніяких претензій нікому не пред’являли, і хотіли тільки одного – щоб їх залишили в спокої, не відбулося, свекруха зовсім не заспокоїлася. Буквально хапала за руки сусідів і всім і кожному пояснювала, що дитина нічого спільного з Геннадієм і його ріднею не має.

– Ні, ну ви подивіться! – виступала вона. – Дитина білява якась, губата – а ми всі брюнети, і рот у нас не такий! І носи не плескаті! І взагалі, ми всі красені, і немовлята у нас відразу красиві народжуються, а тут – не мишеня, що не жаба! А туди ж! В родичі набивається! Знайшла дурнів!

Зрештою Ользі все це набридло, і вона запропонувала зробити експертизу, встановити батьківство. Особисто для невдалої свекрухи.

Чого хотіла добитися? – ну хоча б подивитися на обличчя родичів, чому не мотив.

Треба сказати, ефект вдався.

На наступний день після отримання висновку Геніна мама зателефонувала Ользі, і солодким голоском запропонувала всім помиритися, а в найближчі вихідні прийти до неї в гості, щоб краще познайомитися з онукою, «нашою красунею». Ділити, мовляв, нам всім нічого, давайте жити дружно і допомагати один одному.

Зустріч відбулася. Ользі передали купу подарунків – дуже по її мірками дорогих і добротних дитячих речей. Ольга, яка вважала копійки і жила в основному на пенсію мами, була зворушена і дуже вдячна.

Через тиждень свекруха зателефонувала знову, і солодким голоском попросила внучку на кілька днів в гості. Ольга цілком доброзичливо пояснила, що однорічна дитина ще занадто мала для таких гостей, у дівчинки свій режим, з матір’ю вона ще не розлучалася, а бабуся може бачити внучку в будь-який час, коли їй буде зручно, в присутності Ольги.

Бабуся ображено сказала, що подумає.

А потім зателефонувала і повідомила, що буде подавати в суд. На визначення порядку зустрічей з онукою, або як воно там називається.

Та й взагалі, сказала вона що дівчинці буде набагато краще з забезпеченої і впливової в місті бабусею, яка і так її одягає і взуваєю

А Ольга ще молода, народить собі іншу дитину. Так що нехай краще віддасть дівчинку добром. Тому що судитися в цьому місті з мамою Геннадія – це треба зовсім голови не мати.

Природно, Ольга грудьми встала на захист своїх материнських прав. Кілька наступних років пройшло в судах і в боротьбі. Дитина, від якого тільки недавно все відхрещувалися і знати не хотіли, раптом різко стала потрібна всім.

Залучали судових приставів, ховалися, їхали, чатували, скаржилися, подавали зустрічні позови, збирали чеки і фотографії, залучали свідків – чого тільки не було, все не опишеш.

Однак рано чи пізно пристрасті якось вляглися.

Геннадій одружився, у нього сім’я і новонароджений син, і весь запал його мами перенаправити туди. Дівчинка виросла, пішла в школу. Ольга живе і працює у місті. У свій час їздила додому щотижня, а потім познайомилася з чоловіком, зав’язалися відносини.

– Влаштовуй життя! – сказала мама. – Нічого мотатися, витрачати час і гроші. Потім забереш дочкц.

На тому і порішили.

Зараз особисте життя у Ольги більш-менш налагодилася. Зняли квартиру, подали заяву на реєстрацію шлюбу. Чекають спільну дитину. Але забрати дочку до міста Ольга не може. Ну або не хоче.

Квартира однокімнатна, знімна, вітчим, звичайно, про дівчинку знає, але сам забрати її не пропонує, і взагалі як би не зобов’язаний. До того ж дівчинку треба водити до школу, вчити з нею уроки, а Ольга працює. Та ще чекає іншу дитину.

Не до дочки. Загалом, в маминій родині дівчинці місця як би і ні.

– Їй краще у моєї мами! – каже Ольга. – Там школа, друзі, басейн. Хто її тут буде по басейнах водити? У мене ось-ось новонароджена на руках з’явиться. Мені буде не до неї… А мама там всю душу в неї вкладає.

У Ольги мами зважаючи на всі переживань та смутку грунтовно похитнулося здоров’я. Ноги, серце, тиск, підшлункова – посипалося все і відразу. Кілька разів вже забирала швидка, лежала в лікарні. За дівчинкою в цей час доглядали подруги-пенсіонерки.

Не справа, звичайно, а що робити.

Друга бабуся, мати Геннадія, більше на внучку не претендує – у неї є онук. Вона зараз тільки посміюється:

– А я вам казала! Я відразу пропонувала дитину забрати! Віддали б мені – у мене б дівчинка зараз в мовну гімназію ходила, на трьох мовах говорила, на скрипці б грала… Ви ж нічому її не навчили, матері не до неї, я відразу це бачила… Запустили дитину – розбирайтеся з нею тепер самі… Я буду онука виховувати! З чистого аркуша!

Є ще батько, але він якось з самого початку батьківськими почуттями не горить.

Виходить, тепер дівчинка, через яку пару років назад списи ламали і йшли в рукопашну – рішуче нікому не потрібна. Що буде далі – хто його знає.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.