Сукню цю я купила два місяці тому, вона достатньо дорога, відомого українського бренду. Я довго її вибирила, а вже коли придбала за 7 тисяч гривень, моєму щастю не було меж. Я просто закохалася у неї, вона мені дуже личила, я собі в ній неймовірно подобалася. Та й не тільки собі – від чоловіка і колег я теж почула немало компліментів, тому покупка була дійсно дуже вдалою і коштувала своїх грошей.
А тепер про те, що сталося.
У мого чоловіка є сестра Поліна. Ми з нею однолітки, тому вона вважає, що нам судилося бути вірними подругами. Але це зовсім не так. Більше того, Поліна викликає в мені не найприємніші почуття. Зараз поясню чому.
По-перше, зовиця – дуже енергійна та галаслива дівчина. Її завжди багато, де б вона не була. Вона любить спілкуватися, обговорювати всяку нісенітницю. Я ж шанувальниця більш спокійнішого проведення часу. По-друге, сестра чоловіка – далеко не найакуратніша людина. Якось вона гостювала у нас вдома. Ми з Марком виділили їй окрему кімнату. Так ось, за всі 2 тижні, поки Поля у нас жила, вона жодного разу там не прибирала! навіть елементарно пил не протерла і речі за собою не складала, не кадучи вже про миття підлоги.
Але все це ще дрібниці порівняно з тим, що сталося нещодавно.
Я працюю у досить хорошій фірмі з продажу нерухомості у новобудовах, я постійно на людях, оскільки укладаю угоди з клієнтами, і тому маю завжди виглядати гарно і презентабельно. Так, у мене є хороший і досить дорогий одяг, і ось цей самий одяг Поліна частенько у мене просить одягти на якісь заходи. То їй треба на день народження в чомусь новенькому піти, то на корпоратив. Тільки ось вона не розуміє, що ми з нею трохи різної комплекції як мінімум. А як максимум, я взагалі не надто люблю позичати будь-кому свої речі.
Але зовиці все одно. Її головний аргумент у всіх суперечках звучить так: “Оленко, ну ми ж родичі!” Невже це автоматично робить нас такими близькими, що я зобов’язана давати їй свій одяг? Найчастіше я відмовлялася як могла, але востаннє Поліна ну дуже вже просила і вмовляла.
У результаті я погодилася дати їй свою нову сукню, про яку написала вище. У ній сестра чоловіка хотіла піти на свій новорічний корпоратив 27 грудня. До речі, хочу зауважити, що я сама цю сукню ще дуже мало вдягала, буквально два рази. І, як виявилося, вже й не вдягну.
Після заходу Поліна повернула мені сукню. Я одразу помітила, що з нею щось не так.
Було видно, що її прали так, ніби намагалися вивести якусь пляму. Крім того, в одному місці вона і зовсім ніби підшита. Одним словом, коли я побачила свою улюблену річ, то була просто у розпачі. Я сказала, що більше ніколи в житті нічого Поліні не дам, нехай навіть не просить.
Наступного дня мені зателефонувала свекруха і почала мене вичитувати. Мовляв, не можна так чинити із родичами, ми ж одна сім’я! Я чемно вислухала емоційні зойки Ірини Михайлівни і запропонувала свій варіант вирішення проблеми. Якщо Полі так подобається мій одяг, нехай питає у мене поради, запитує, де купую одяг я, і я допоможу їй обрати, що вона забажає.
Звичайно, це теж не влаштувало свекруху: «Ти що! те, що ти носиш, таке дороге, за що Поліна собі такі речі купуватиме. Ти при своєму розумі!” Ага, ось і вирішили. Виходить, у мене на одяг для всієї родини гроші є, а у сестри чоловіка для себе коханої їх нема. Ось нехай і ходить у своїх одежинах, а мене дасть спокій!
З того часу ні Поліна, ні свекруха мені не дзвонили, навіть з Новим роком і різдвом не привітали. Навіть чоловіка Марка на сімейні свята не позвали! Зізнаюся, я дуже рада. Одразу таке полегшення відчула! І чому я цього не зробила раніше, не відмовила Поліні?
Шкода, звісно, сукню, але немає поганого без хорошого, як кажуть. Зі святами всіх!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com, автор О. Шатіло.
