Я вже згадувала, що ми з чоловіком подарували молодим та оформили його на Дашу. Хотіли, щоб вона хоч трохи матеріально була захищена і лише сама вирішувала, як розпорядитися грошима.
Сума, яку ми подарували, на мій погляд, непогана і навіть дуже непогана. Свекор зі свекрухою теж стільки ж подарували. Взагалі, коли ми говорили про те, яку суму плануємо подарувати, то не думали, що таку ж свати мають дарувати. Якщо вони так вирішили, то добре, дітям гроші потрібні і зараз і надалі. Загалом сума непогана набралася, можна ще одне весілля зіграти.
Сваха спочатку не зрозуміла, що наш подарунок на Дашу оформлено, а коли до неї дійшло, висловилася, звичайно, що ТАК не можна. А чому не можна, якщо ти перед весіллям про квартиру так говорила? Я, наприклад, не схильна їй та її синові довіряти у матеріальному плані (у нематеріальному, до речі, теж). Не стали на весіллі цю розмову продовжувати, але один момент здивував.
Я відволіклася на гостей, а потім якось випадково у бік молодих подивилася, а там сестра Любов Петрівни (хрещена мого зятя новоявленого, Ігора) намагається скриньку з грошима, які надарили, випатрати.
А молоді просто сидять та дивляться. Звичайно, я підійшла і поцікавилася НАВІЩО вона це робить. Та спочатку забарилася, а потім відповіла та щоб не вкрали. Хто? Кому на думку це може спасти? У залі камери, люди всі свої, окремий вхід до нашої зали, сторонні не увійдуть.
Чи люди дарували, щоб вкрасти? Загалом, щоб не переживала фея-хрещена, відправила чоловіка зі сватом відвезти цю скриньку у квартиру до молодих.
Заодно і частина квітів із ними відправила. Чоловіки молодці все доставили і навіть здогадалися квіти у воду поставити.
А наступного ранку сваха зателефонувала нам і попросила чоловіка приїхати за ними. Ми і так планували їх на обід запросити, Даша з Ігором теж приїхати мали. Чоловік зібрався і всіх одразу привіз і молодих, і сватів. Ми з Ірою (це моя рідна дочка) якраз стіл встигли накрити.
Ну про що за першим сімейним обідом поговорити? Звичайно, про гроші, які подарували. Я, відверто кажучи, цього чекала від неї.
Все зводилося до того, щоб “машинку” хоч стареньку купили собі або купили б “пару-трійку телят” і віддали їм на відгодівлю, а вони б їм потім гроші дадуть. Дашка наша, як подивилася – видно ДУЖЕ здивувалася, що за них планують, але промовчала.
А ось Ігор мовчати не став. Не знаю, що в ньому зіграло — жадібність чи нове для нього почуття відповідальності за матеріальний добробут сім’ї, але він відповів, що самі розберуться.
Якщо чесно, його відповідь порадувала. Сват теж Ігора підтримав, сказавши, що правильно той каже, якщо вирішили сім’ю створити, то й інші серйозні рішення самі мають ухвалювати.
Любов Петрівна знітилася, звичайно, але потім ще трохи випила і сват попросив їх відвезти, сказав, що інакше він її звідси не потягне. Чоловік так швидко погодився, що мені ніяково навіть стало. Про те, як ми їх за місцем проживання відправляли не буду, напевно, розповідати.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
