Сваха вимагає, щоб я будинок, на який так важко гарувала в Італії, також оформила і на її Бориса. “Я вашу Улянку, як рідну в своїх стінах прийняла. Ви тільки гляньте, як вона розквітла. Чого-чого, та такого я від вас не очікувала!”. Я розгубившись пообіцяла їй, що все зроблю правильно. Та щаслива пішла додому, а я сіла на стілець, і задумалася
Я все життя молилася за щасливу долю своєї дочки Улянки. Кожна мати про це буде благати Всевишнього. Та чомусь коли Уляна виходила заміж за Бориса, я місця собі не знаходила. Річ у тім, що він з доволі багатої сім’ї. А ми, звичайна сім’я- не шикуємо, але й не бідуємо, як то кажуть.
В мене були побоювання, що одного дня Борис дорікне мою дочку, що забрав її зі злиднів.
Зі сватами ми мешкаємо в одному селі. Моя Улянка кілька років зустрічалася з їхнім Борисом. Вони зі школи разом. Борис мені подобався, він хлопчина вихований, порядний, з серйозними намірами. І дуже дбає про мою дочку.
Те, що він багатий – єдине про що я хвилювалася. В них процвітає сімейний бізнес. Мають три магазини з будівельними матеріалами. І сваха і сват, всі при роботі. Хоч і живуть вони в селі, та господарки вони не мають. Живуть та насолоджуються життям. Всі в селі заздрять їхньому становищу.
Ми з чоловіком бачили, що наші діти люблять один одного ще з малечку. Але в глибині душі я все ж надіялась, що до весілля справа не дійде. Бачили, що ми не рівні сім’ї Бориса. Але з роками їхня дружба тільки міцніла, і Борис не відходив від нашої доньки. Вони обоє закінчили університет в області, а потім повернулися до села де Борис і попросив руки у нашої дочки.
Перше, що ми зробили після заручин, це зустрілися зі сватами, все як годиться. Сваха відразу ж мене запитала, яке придане я підготувала для єдиної дочки.
Сваха наголосила, що син у них один, і вони завжди мріяли про найкращу в світі невістку. “Улянка ваша – дівчинка мила та розумна, але ви самі розумієте… Бідна невістка є бідна невістка”.
Я від почутого ледь втрималася на ногах. Найбільші мої побоювання почали справджуватися ще до їхнього весілля.
В нас ситуація не проста в сім’ї. Гроші заробляв спершу лише чоловік. Я доглядала його батьків, які були лежачі. А коли вони обоє пішли з життя, мене подруга забрала до себе в Італію на заробітки.
Я поговоривши з чоловіком, він дав добро, і я рвонула у життя, де можна заробити трохи більше грошей і вийти зі скрутного становища, а найголовніше, допомогти дочці, яка на той час вже була у невістках.
Подруга мене в Італії зустріла, допомогла знайти роботу, за що я їй дуже вдячна. Сама ж вона за декілька років спромоглася напрацювати на великий будинок в Україні для дітей. Я щиро надіялася, що мені також все вдасться.
В Італії я не покладала рук, працювала зі всіх сил, щоб допомогти Улянці зі своїм житлом. Я дуже хотіла, щоб дочку ніхто й ніколи не дорікав, що вона прийшла в чужу хату, ще й “боса”.
І мені таки вдалося назбирати суму, за яку можна було придбати невеличкий будиночок в районному центрі.
За тиждень до того, як я мала оформляти документи покупки на Улянку, на нашому порозі постала сваха.
Ще не роззувшись, з порога, вона почала мені говорити: “Я чула, що ви будинок, який купили дітям, хочете лише на Улянку оформити? Якось не по-людськи виходить, хіба не так? Я вашу невістку як рідну дочку в своєму домі прийняла, вона в мене розквітла. А ви таке коїте? Хочете непорозуміння посіяти між ними? Чого-чого, а такого від вас, свахо, я не чекала”.
В той день я пообіцяла свасі переписати придбаний будинок обох дітей, адже він глава сім’ї.
Сваха зраділа, навіть чаю з тістечками погодилась попити. Вже щебетала зі мною, як з подругою. А коли вона покинула наш дім, я задумалася, мало в яку сторону життя повернеться, раптом моя дочка залишиться ні з чим.
Підкажіть, як правильно вчинити, щоб не наражати дочку на неприємності, які можуть звалитися на голову будь-коли?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
