– Так я до доньки їжджу, вона народила три місяці тому другу дитину, – розповідала жінка років шістдесяти попутниці в приміській електричці. – А старшому онукові всього три роки виповнилося. Вона одна з ними цілими днями. Треба допомагати!
У попутниці на колінах сидів крихітний песик в яскраво-жовтому комбінезоні і пінетках. Власне, на тему собачки пані та зачепилися мовами спочатку. Обговоривши породу, корм і особливості змісту вихованця, вони перейшли до розмови «за життя».
– Кожен день, чи що, їздите до дочки? – співчутливо запитала господиня собачки. – Адже це важко! У мене чоловік так два роки їздив на роботу, каже, важко! Навіть молодому і здоровому чоловіку. У минулому році знайшов роботу недалеко від будинку, радості не було меж…
– Ну не кожен, звичайно, день їжджу, але разів зо три-чотири на тиждень доводиться! – зітхнула бабуся. – Гуляю з коляскою, речі гладжу, їжу готую, поки дочка з дітьми. Іноді старшого онука вожу куди-небудь – на майданчик або в поліклініку, якщо треба. Іноді в магазин треба терміново збігати… Справ вистачає! Ми з донькою удвох крутимося цілий день і ледве даємо собі раду. Не уявляю, як би вона одна була…
– А чоловік у дочки є? Він чомусь не допомагає?
– Є, звичайно, – як ніби навіть образилася подруга. – Допомагає, коли може. Але може нечасто – він на роботі впродовж дня. Приходить увечері, о дев’ятій-десятій, допомагає укласти старшого і на цьому дякую…
– А друга бабуся? Не ближче живе?
– Сваха? Живе-то вона дійсно ближче, але в плані допомоги на неї де сядеш, там і злізеш. Вона чомусь впевнена, що не вона, а син повинен їй допомагати… Їй постійно щось треба. Те на зуби у сина гроші просить, то на лікарів, то на аналізи і постійно!
– Хворіє, чи що?
– Так насправді не більше, ніж інші люди в її віці. Нічого критичного. Але лікуватися любить, цього не відняти. Причому, не безкоштовно. Зараз ось в санаторій зібралася, думаєте, на пенсію свою? Ні! Знову у сина випросила кругленьку суму… Не розумію я такого! Мені здається, соромно має бути у дітей гроші просити. Тим більше коли один годувальник, двоє дітей і дружина в декреті! Дітям і так важко. Я ні копійки у них не беру. Як можна!
– Слухайте, ну ми з вами всієї ситуації не знаємо. Якщо дійсно на лікування треба, то у кого їй ще просити? Ось ви говорите, на зуби бере. Так це зрозуміло. Стоматологія в наш час – задоволення дороге. І без зубів теж не можна…
– Ну, знаєте! З гострим болем в стоматології у нас допомогу і безкоштовно нададуть. І без зубів – це не без ніг, вибачте. Прожити можна. Якщо немає грошей, то що ж робити? Я ж якось обходжуся набором медичних послуг. Мені не приходить в голову просити грошей у дочки. Хоча у них з чоловіком загальний бюджет. Чому ж сваха просить і бере без комплексів?
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!