Ми жили все життя з чоловіком і донечкою на Харківщині, мали свою квартиру, роботи.
Дочка Тетяна виросла, зустріла хорошого хлопця Юрка з Хмельниччини, вийшла п’ять років тому заміж і у них з Юрком вже двоє синочків з різницею у два роки.
Молодята мешкали у Хмельницькому, орендували там житло, працювали й збирали на своє. житло.
Але вторгнення все змінило. Дочка з дітками покрито виїхала в Чехію, вони в Празі.
Ми не втратили житло, але воно потребує дорогого ремонту, тому довелося й нам з чоловіком залишити дім.
Свати наші з села на Хмельниччині, і вже пів року з того часу, як виїхали з Харківщини, ми живемо у них, а зять працює і мешкає в обласному центрі в тій орендованій квартирі. Молодші брат і сестра Юрка живуть ще тут, з татом і мамою, а ще бабуся старенька, мама свахи.
Так от, люди наші свати хороші, чистоплотні, працьовиті. Але те, що відбувається у них за столом, ні на яку голову не налазить.
Я не в осуд це хочу розповісти, просто цікаво, чи є де ще таке?
Справа в тому, що вони всі їдять з одної великої миски що перше, що друге, ставлять миску чи пательню на середину столу і всі з неї черпають. А чай чи компот п’ють з одного великого літрового кухля, передаючи його за столом по кругу.
Ложки або виделки, щоправда, кожному роздають, але особистих тарілочок нікому не ставлять! Коли несуть ложку з їжею до рота, підставляють хлібчика, щоб не капало на стіл.
Виключення роблять лиш коли до них приходять якісь гості.
Нас теж не силують дотримуватися своїх дивних традицій, та й взагалі ми з чоловіком окремо харчуємося переважно, купуємо самі продукти, я готую трошки і їмо найчастіше окремо від сватів. Вони, на щастя, не ображаються, хоча кожного разу запрошують нас до себе за стіл.
Але я чогось не можу себе пересилувати і їсти отак з «одного корита». А ви б змогли?
Автор – Олена М.
