fbpx

Свати навіть не прийшли на виписку невістки з немовлям. А ось у мене стосунки з сином дуже погіршилися післі народження внучки. Ніколи в житті не могла уявити собі, що у мене буде з сином таке нерозуміння і між нами піде глибока тріщина. Сину Івану 31 рік, ріс він у нас в обожнюванні. Ми з чоловіком купили йому 3-кімнатну квартиру за 100 метрів від нас, коли синові було 20 років. А ось з дружиною Вані не пощастило. Ми давали без обмежень гроші сватам

Свати навіть не прийшли на виписку невістки з немовлям. А ось у мене стосунки з сином дуже погіршилися післі народження внучки. Ніколи в житті не могла уявити собі, що у мене буде з сином таке нерозуміння і між нами піде глибока тріщина, яке перетвориться на цілу прірву…

Синові Івану 31 рік. Викоханий, рідний, довгоочікуваний. Ріс в обожнюванні батьків і діда з бабусею. Ніколи не був проблемним, навіть в перехідному віці. Ніколи не підвищувала голос, не ставила в куток  – та це якось і не потрібно було. Іванко з дитинства був розумним, серйозним, без закидонів і дитячих пустощів. Все розумів зі слів і роз’яснень. З віком доходило до того, що ми були з ним на одному диханні – розуміли одне одного з напів-подиху, з напів-погляду, за інтонацією, тембром, з першої літери.

У Вані чудові друзі з родин з схожим вихованням. Дружать вони між собою майже 25 років. Міцно, по-братськи. Я рада. У сина практично жіноча інтуїція. Мене це вражало! Він навчений всієї жіночої і чоловічої роботи по дому – від прибирання, прання, прасування, готування, до лагодження електроприладів. Робить все якісно і педантично, з задоволенням, легко.

Ми з чоловіком купили йому 3-кімнатну квартиру за 100 метрів від нас, коли синові було 20 років. Я повністю її відремонтувала та облаштувала для комфортного сучасного життя: від голки до килимка біля вхідних дверей. У деяких питаннях робила за його смакгом, радилася з сином. Він перейшов туди жити в 22 роки, після закінчення університету.

Поки був  сам, жив дуже добре. Повністю справлявся з усім, був чистим, випрасувании, ситим. Іноді я вмовляла зайти повечеряти з нами, хоча він сам дуже добре сам собі готував. Навіть вікна у всій квартирі Іван мив 2 рази в рік. Ми зідзвонювалися щодня. Він розповідав, що у нього й до чого. Я глибоко не лізла: ситий, здоровий – і слава Богу.

І ось наш син одружився в 29 років. Дівчина мені спочатку сподобалася – розумна, весела, господарська, з села, з багатодітної дружної сім’ї без батька. Красива. Тамара жила в гуртожитку і вчилася в іншому університеті. Вони швидко почали жити в її кімнаті в гуртожитку, він як малосімейка. Вона не поспішала переходити до Вані в квартиру і мені це десь подобалося. Перейшла Тома до сина за місяць до весілля.

Те, що між ними почуття – це видно. Вогонь! Ми були щиро раді за них.

Познайомилися з Томиною ріднею – милі, душевні, прості люди. Була взаємна радість, що наші діти і ми знайшли один одного.

Родичам невістки ще захотілося купити дитячий імпортний шифоньєр, ліжечко, письмовий стіл до народження дитини. Ми давали з радістю без обмежень їм гроші, хоча квартира вже облаштована абсолютно всім під зав’язку.

Все змінилося після народження внучки рік тому. Різко. На шостий день. Я принесла подарунок до народження внучки. Була люта зима, а на виписку та й взагалі нічого не купували. Я замовила в інтернет-магазині кращий з конвертів-трансформерів на натуральній овчині.

Побачивши його, невістка стала кричати: «Ви егоїстка, все життя прожили для себе, сина свого не поважали. Я не збираюся одягати дитину в те, що ви купили». І одягла дитину в якийсь запраний мішок, привезений її сестрою з села після трьох дітей.

Її рідня на виписку не приїхала. Я втекла вся в сльозах, ні слова не сказала на свій захист.

По-перше, мій син її любить, і я можу нашкодити, по-друге я не вмію відповідати на грубість і хамство, у мене перемикає в горлі і я мовчу просто. Я взагалі неконфліктна, ніколи не підвищую голосу. Від образ завжди плачу ріками, як маленька дитина.

Син пізніше сказав: «Більше сама нічого не купуй, давай нам грошима».

Я відповіла: «А я не банкомат. Я жінка, мати і бабуся. Я зробила перший подарунок для внучки, це теж в моєму житті подія – купити для внучки. Більше ніколи і нічого я вам не подарую, ні грошима, ні подарунками». Це я синові говорила в особистій бесіді наодинці. Так і вчинила.

Незабаром у невістки був день народження. Я тільки послала смс ввечері. Пізніше сина по телефону привітала з Днем народження. Додому вони нас не кличуть, хоча живемо ми в сусідніх дворах. Щоб не зустрітися десь на вулиці, я по магазинам ходжу «козячими стежками».

Онуку я не бачу. Син мені дав флешку з її фотографіями. Її родичі до них приїжджають регулярно. Моя знайома живе з ними в одному тамбурі. Там гостей натовп часто, друзі, куми, її рідня. І тільки ми туди не ходимо.

На вулиці зустріла якось невістку, вона проїхала повз з коляскою. Я кажу: «Покажи хоч Танечку».

Відповідає: «А що на неї дивитися, вона спить». І поїхала, не зупиняючись…

Спілкування з сином тримається тільки на ниточці, яку підтримую я. Він не дзвонить сам. Я дзвоню щодня, коли він їде з роботи. Це 20-30 секунд за таймером. «Привіт, у нас все нормально. Бувай!”.

Скільки я виплакала за цей рік, не передати. Стала відвикати і «кам’яніти». Аби всі здорові. І слава Богу. Чоловівк до всього простіше ставитьсі і мене підтримує. А ось у мене душа просто місця собі не знаходить…

За що нам така участь?

Автор: Юлія

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page