Свекор мій жив на Херсонщині удівець. Звичайно, ми покликали його до себе. Він на перший нібито час оселився з нами у квартирі. Але вже через кілька місяцівв ми вклати свої заощадження і купили Анатолію Степановичу власний будинок.
10 років тому раптово пішла з життя мама мого чоловіка. І його батько залишився сам у трикімнатній квартирі у місчечку на Херсонщині. Ми ж на той момент жили у моїй квартирі, яку мені купили батьки, у Полтавській області.
І ось трохи більше як пів року тому Анатолій степанович переїхав жити до нас, виділили йому кімнату, але квартира у нас двокімнатна, дитина, тому постійно ми так жити не могли.
Ми тоді зі свекром домовились, що це тимчасово, він збирався купити або орендувати собі окрему квартиру.
Але час минав, а свекор так і не зібрався щось купити або найтяти житло окремо від нас. Все йому було не так: це дороге, це далеко, у цьому планування невдале. Так він прожив у нас кілька місяців у пошуках житла.
Але так нічого й не знайшов і лишився жити в нас. Ми тоді і не підганяли, час такий, якось не до з’ясування було.
Всі ці місяці Анатолій Степанович не вклав у побут жодної копійки. Усі рахунки по комуналці оплачуємо ми, прибирання та приготування на мені. Він завжди повторює, що тільки тимчасово тут, а отже, платити не повинен.
Свої гроші він витрачає виключно на себе. Ніколи не привітав нас із жодним святом, тільки доньці на день народження подарував шоколадку. Ми ж завжди його вітаємо, подарунки даруємо.
І два місяці тому до мене дійшло, що він просто забезпечив собі спокійну старість і заздалегідь обзавівся доглядальницею у вигляді мене. Але я так жити не хочу, на таке не підписувалася.
Ми із чоловіком кілька років відкладали на нову машину. Але я одночасно придивлялася за містом невеликий будиночок і запропонувала чоловікові купити його для батька. Так ми й зробили.
Будинок не новий, але у хорошому стані, є зручності необхідні. Ми порадилися і купили. Привели його до божого вигляду, зробили невеликий косметичний ремонт. Будинок свекра готовий, але Анатолій Степанович не поспішає з’їжджати!
Я розумію, що його план руйнується, але продовжуватиму наполягати на своєму. Чоловік мене підтримує, він і сам хотів пожити без постійних коментарів батька з кожного приводу – у свекра не простий характер.
Останньою відмовкою свекра було те, що ремонт у ванній ще не закінчено, але ми його майже доробили. Тож скоро відмовок не залишиться.
Мені інколи ніяково, що я так наполягаю на його переїзді. Але хто подумає про мене та мої інтереси, якщо не я? Тим більше, ніхто ж не збирається залишати його там напризволяще.
Приїжджатимемо, допомагатимемо грошима, але повного утримання більше не буде. Мені здається, я роблю правильно. Чи не можна ось так хотіти виселити рідну людину?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.