fbpx
життєві історії
Свекор мій удівець, жив на Херсонщині. Звичайно, ми покликали його до себе. Він на перший нібито час оселився з нами у квартирі. Але вже через кілька місяцівв ми вклати свої заощадження і купили Анатолію Степановичу власний будинок, але повів він себе не так, як ми очікували

Свекор мій жив на Херсонщині удівець. Звичайно, ми покликали його до себе. Він на перший нібито час оселився з нами у квартирі. Але вже через кілька місяцівв ми вклати свої заощадження і купили Анатолію Степановичу власний будинок.

10 років тому раптово пішла з життя мама мого чоловіка. І його батько залишився сам у трикімнатній квартирі у місчечку на Херсонщині. Ми ж на той момент жили у моїй квартирі, яку мені купили батьки, у Полтавській області.

І ось трохи більше як пів року тому Анатолій степанович переїхав жити до нас, виділили йому кімнату, але квартира у нас двокімнатна, дитина, тому постійно ми так жити не могли.

Ми тоді зі свекром домовились, що це тимчасово, він збирався купити або орендувати собі окрему квартиру.

Але час минав, а свекор так і не зібрався щось купити або найтяти житло окремо від нас. Все йому було не так: це дороге, це далеко, у цьому планування невдале. Так він прожив у нас кілька місяців у пошуках житла.

Але так нічого й не знайшов і лишився жити в нас. Ми тоді і не підганяли, час такий, якось не до з’ясування було.

Всі ці місяці Анатолій Степанович не вклав у побут жодної копійки. Усі рахунки по комуналці оплачуємо ми, прибирання та приготування на мені. Він завжди повторює, що тільки тимчасово тут, а отже, платити не повинен.

Свої гроші він витрачає виключно на себе. Ніколи не привітав нас із жодним святом, тільки доньці на день народження подарував шоколадку. Ми ж завжди його вітаємо, подарунки даруємо.

І два місяці тому до мене дійшло, що він просто забезпечив собі спокійну старість і заздалегідь обзавівся доглядальницею у вигляді мене. Але я так жити не хочу, на таке не підписувалася.

Ми із чоловіком кілька років відкладали на нову машину. Але я одночасно придивлялася за містом невеликий будиночок і запропонувала чоловікові купити його для батька. Так ми й зробили.

Будинок не новий, але у хорошому стані, є зручності необхідні. Ми порадилися і купили. Привели його до божого вигляду, зробили невеликий косметичний ремонт. Будинок свекра готовий, але Анатолій Степанович не поспішає з’їжджати!

Я розумію, що його план руйнується, але продовжуватиму наполягати на своєму. Чоловік мене підтримує, він і сам хотів пожити без постійних коментарів батька з кожного приводу – у свекра не простий характер.

Останньою відмовкою свекра було те, що ремонт у ванній ще не закінчено, але ми його майже доробили. Тож скоро відмовок не залишиться.

Мені інколи ніяково, що я так наполягаю на його переїзді. Але хто подумає про мене та мої інтереси, якщо не я? Тим більше, ніхто ж не збирається залишати його там напризволяще.

Приїжджатимемо, допомагатимемо грошима, але повного утримання більше не буде. Мені здається, я роблю правильно. Чи не можна ось так хотіти виселити рідну людину?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.