Ми з чоловіком з різних областей. Розписались ми, можна скати, “днями”. Я зі свекрухою і свекрами знайома не була, хоча зустрічалися ми з Андрієм більше року.
З моїми батьками він знайомий, оскільки живуть вони ближче.
І ось на Зелені свята ми прийняли рішення, що пора поїхати до них разом.
Живуть свекри в селі. Великої господарки не мають. По подвір’ї ходять курочки і гуска з маленькими гусенятами. Корову вже продали, бо сил все це доглядати вже немає.
У Андрія є ще рідний брат, але він перед 24 лютого як поїхав на заробітки в Польщу, так і не повернувся. Я краєм вуха чула, що на даний час він вже в Німеччині працює. Василь ще не одружений.
І ось власне повернемось до поїздки.
Я сильно хвилювалася, якщо чесно. Я часто чула, як батько Андрія з ним спілкується по телефону. Він грубий, говорить все в наказовому тоні. Я до такого не звикла.
Мама ж дуже тихенька жінка, з розповідей Андрія.
І ось яку картину я застала в них дома.
Мама на кухні бігала туди-сюди в фартушку. В гості повинна була ще зайти її сестра рідна з дочкою і зятем.
Я взялась відразу за допомогу. Свекруха це оцінила і дуже мені дякували.
Коли все було готове, зателефонувала ця сестра, і сказала сідати за стіл без них, що вони запізнюються.
Свекор сидів в дальній кімнаті з газетою в руках. Я ж прийшла і сказала, що сідаємо за стіл. Він так на мене дивно подивився, і нічого не відповів.
Потім свекруха його гукнула – тишина!
І вже після цього вона попрямувала в кімнату, щоб особисто йому сказати, що “його величність” можуть йти до столу.
Коли ми були наодинці з Андрієм, я його спитала, чому тато так дивно сьогодні поводиться, а він відповів, що це не сьогодні, а все життя так.
– Тато в нашій сім’ї цар і бог. Його слово закон. Ніхто не має права йому перечити.
Річ у тім, що в свій час він працював головою сільської ради. Він звик бути в центрі уваги. Також я дізналася, скільки мама натерпілася через нього.
Виявляється, не на одній чужій подушці він полежав замолоду.
Мама завжди мовчала, бо не гоже було розлучатися, що ж люди скажуть.
І ось його такий “царський” характер залишився до сьогодні.
Читайте також: На Трійцю був день народження в онука. Ми з чоловіком прийшли гонорово, з конвертом, а ось свати подарували аж коробку цукерок. – Дай Бог, щоб наступного року було легше, і ми купимо подарунок за два роки. – І це в них такі балачки повторюються з року в рік. Але через тиждень я дізнаюся, що вони зі сватом купили собі нову плазму. І ці “бідні взяли її не в кредит, а повністю розрахувалися. Ось так себе треба любити. Мені б соромно було на їм місці
Мені дуже шкода свою свекруху. До того ж, вона зараз хворіє. Це як в тій казці “битий не битого везе”. Так мама Андрія все на собі хвора й тягне…
В наш час таке ніхто терпіти не буде…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua