Коли ми з чоловіком декілька років на всьому економили, оскільки збирали на перший внесок іпотеки, то свекруха лише руками розводила.
– Ой, мої бідненькі! Але нічого, ви сильні, вистоїте. Потім буде легше! Своє є своє!
До першого внеску нам трішки не вистачало, а потрапив на очі хороший варіант, тому мої батьки нас сильно підтримали.
На даний час ми платимо, але вже за свою трикімнатну квартиру в новобудові.
Свекруха, як переступає поріг, то все каже, що все це завдяки її молитвам.
Я підтакую, а що маю казати.
Тато мій ще перед короною поїхав на заробітки і додому ще не повертався. Мама ж залишилася одна. В нас є дача, яку своїми руками збудував мій тато. Ось коли мама вже закинула через здоров’я невеликий город поруч з будинком, вона вирішила цю дачу переписати на мене.
– Ви молоді, маєте силу, час, то й працюйте собі на славу, а мені і пенсії хватить і татової допомоги з Німеччини.
Так у моїй власності появилася гарна дерев’яна дача.
Поки у моєї свекрухи була своя невеличка дача і городець біля неї, вона нічого не говорила. Але коли прийшов час видавати заміж свою улюблену донечку, вони з чоловіком, щоб все гарно відсвяткувати і ще гроші залишилися на квартиру доні, продали дачу, і скажу чесно, продали дуже вигідно. Клієнт попався з грошима і сильно не торгувався.
– Розумієш, Улянко, мій син з головою. Ви іпотеку самі виплатите. А ось Оленці з чоловіком не так пощастило. Ми повинні їй допомогти з дахом над головою.
Так і вийшло, що ми з чоловіком у всьому собі відмовляємо, а ось Оленці все на голову сипеться. Але нехай там, це їхні справи.
Але я б мовчала, якби Віра Сергіївна не пхалася до нас.
– Я кабачків і огірків насію на вашій дачі. Потім я їх оброблю. А осінню законсервую.
І так якось крок за кроком, моя свекруха перебазувалася на мою дачу, вона навіть так все прокрутила, що і ключі від неї мала власні.
Але якщо раніше вона просто приїжджала на декілька годин чи вихідні, я нічого не казала, то зараз дещо змінилося.
Три місяці тому не стало мого свекра. Віра Сергіївна і дня в своїй квартирі сама не ночувала.
– Я дуже боюся, що Іван прийде за мною.
Спершу вона жила декілька тижнів у нас, потім у дочки, а зрозумівши, що ні там ні тут їй не раді, вирішила осісти на моїй дачі.
Вже більше місяця вона там живе. Мене це сильно нервує, бо я не можу коли хочу туди поїхати. А ще вона почала там робити якісь перестановки. Ну це на голову не надінеш.
А в неділю ми зустрілися в нас, бо в сина були іменини. І ви знаєте, що я дізналася? Оленка до неї приїжджала на вихідні зі своїми друзями.
А ще, вони планують там святкувати Різдво і новий рік, бо, виявляється, їх друзі переселенці з Херсону і ніколи не бачили, як правильно святкувати Різдво.
Ось Оленка з Вірою Сергіївною вирішили на моїй дачі їм показати наші традиції з кутею і дванадцятьма стравами на столі.
Я звісно, добра, але не до такої степені.
– Ви без мого дозволу пустили в мою дачу чужих людей? Це взагалі нормально?
– Ми ж не чужі, Улянко! Треба бути добрішою.
Благо, що чоловік став на мою сторону. Вилетіла свекруха з моєї дачі, як “шістка”.
Живе вона з Оленкою, але по слухах чула, що це лише до нового року…
Ну скажіть мені, люди добрі, хіба я в чомусь не права?
То як сину допомогти, то нема грошей, а як дочці, то все на світі б продала, а поселитись можна і на дачі невістки…
Ну дивина та й годі…
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”
