fbpx

Свекруха Інна Олексіївна пішла, але цим наробила мені ще більше проблем. Григорій перетворив квартиру музей пам’яті мами і забороняє мені щось там міняти. Це був тяжкий період, Григорій начебто перетворився у загубленого маленького хлопчика. Було дуже лячно за нього, за себе, за нашого маленького сина Данилка. Згодом, на щастя, Григорій нече прийшов до тями, оговтався. Принаймні, почав щось робити. Він і прийняв це рішення, від якого мороз по спині. Спочатку я зраділа. – Ти нічого тут міняти не будеш, ясно? Ти тут не господиня!

Свекруха Інна Олексіївна пішла, але цим наробила мені ще більше проблем. Григорій перетворив квартиру музей пам’яті свекрухи і забороняє мені щось там міняти.

Інна Олексіївна мені за життя не створювала стільки проблем, скільки після того, як полинула у кращий світ. Вона тут, звичайно, напряму не винна, але все ж. Якщо найближчим часом ситуацію змінити не вдасться, доведеться роз’їжджатися з чоловіком, а там і розлучення не за горами.

У Григорія з мамою були якісь особливі стосунки. Він все життя намагався заслужити її схвалення, головним мірилом успіху або провалуу нього було “а що мама скаже”. Швидше за все, там була якась історія ще в дитинстві, яка дала такий відбиток, я не в курсі деталей, чоловік не розповідав.

Мене такий стан справ не влаштовував, але Інна Олексіївна не втручалася у наше життя, і взагалі на мій погляд була цілком адекватною людиною. Вона навіть чоловіка часом осаджувала і наставляла на шлях істинний.

Так ми прожили три роки, а потім Інни Олексіївни не стало. Вона пішла раптово, ввечері пила чай з сусідкою, збиралася їхати до рідні в село, а вранці просто не прокинулася. Інестара ще була жінка…

Це був тяжкий період, Григорій начебто перетворився у загубленого маленького хлопчика. Всі турботи взяла на себе я і племінниця свекрухи. Чоловік був як в тумані від заспокійливих і власних переживань. Я дуже переживала, що Гриша розумом схибить. Було дуже лячно за нього, за себе, за нашого маленького сина Данилка.

Згодом, на щастя, Григорій нече прийшов до тями, оговтався. Принаймні, пішла приреченість з очей, почав щось робити усвідомлено, а не як робот по команді. Він і прийняв це рішення, від якого мороз по спині.

Ми планували брати іпотеку, коли я вийду з декрету. Зараз Дані два роки, ясел немає, допомогти і посидіти з ним ніхто не може, тому ще мінімум рік буду в декреті. Поки ж ми жили на орендованій квартирі. А тут чоловік вирішив, що раз мамина квартира тепер стоїть порожня, то нам треба перебиратися туди, мовляв, нема чого орендувати чужі кути.

Спочатку я зраділа – у свекрухи була непогана трикімнатна квартира. Ремонт, звичайно, своєрідний, як літні жінки люблять, але все акуратненько і охайненько. Я думала, що з часом ми все переробимо під себе. Так я не помилялася ще ніколи!

Переїхали, розібрали речі, почали обживатися. Звичайно, кожна господиня побут облаштовує під себе. Посуд, яким частіше користуєшся, переставляється вперед, щось ховається у шафки, щось взагалі викидається. Це нормальний процес. Але Григорій вважав інакше.

Спочатку я почала помічати, що кожного ранку посуд в шафі стоїть не так, як я ввечері її залишала, а як він стояв у свекрухи. Попереду чашки і тарілки, якими користувалася вона, деякі з вищербленими краями. Наш посуд стояв десь далеко, не відразу і дістанеш.

Я думала спочатку, що чоловік просто вночі йде їсть, а потім за звичкою виставляє посуд, як звик у цьому будинку. Але потім я помітила, що це стосується всього – тапочок, речей, книг. Гриша скрупульозно виставляв все так, як було завжди у його мами вдома. Я мовчала, пам’ятаючи, як важко йому далася втрата матері. Думала, що перемелется.

Але минав час, я вирішила обговорити з чоловіком майбутній ремонт. Тим більше, що в залі почали відходити шпалери.

– Ти нічого тут міняти не будеш, ясно? Ти тут не господиня! – приголомшив мене Григорій ,і грюкнувши дверим,а пішов.

Як це зрозуміти – я не господиня? А хто господиня? Свекруха? Одна справа, якби вона була жива і ми до неї жити прийшли, тоді так, я б нічого навіть не пропонувала і робила б так, як у неї заведено. Але зараз що це означає, я тут не господиня?

Розповіла цю історію мамі, вона порадила переговорити з гришею.

– Може, він не хоче, щось міняти, тому що це створює ілюзію, що мама просто пішла і скоро повернеться? Тоді вам, напевно, краще знову на орендовану піти, так всім легше буде. Ти на нього не дави зараз.

Я за порадою мами і зробила, але розмови з Григорієм не вийшло. Чоловік гаркнув, що нікуди він з цієї квартири не піде, а я можу котитися на всі чотири сторони, якщо не поважаю його думку. Я ледве втрималася, щоб не зібрати речі свої і сина і не піти до своїх батьків. Переконувала себе, що це біль у ньому говорить.

Третій день не розмовляємо, ходить похмурий, як хмара. А я думаю, що без допомоги фахівців цю ситуацію не змінити. Залишилося тільки вмовити Гришу звернутися по допомогу. Це найскладніше, оскільки він проблеми не бачить і не визнає її. А у мене вже терпець уривається. У мене маленька дитина на руках! Терпіти капризи ще й дорослого мужика з кожним днем ​​все складніше, тим паче, сину потрібна здорова атмосфера у домі і мир між батьками. От і як мені буьти?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page