fbpx
життєві історії
Свекруха Інна Василівна  не хоче віддавати велику суму грошей, яку позичала за півроку до того, як пішов з життя чоловік Володя. Каже, що мені вона нічого не винна, гроші вона позичала 300 000 гривень у сина. Зручна позиція він тепер про борг ніколи не запитає. – Я у сина гроші позичала, а тобі я нічого не винна, – заявила мені мама мого чоловіка, якого кілька місяців тому ми провели в останню дорогу. Інна Василівна на виписці заявила, що наш син на чоловіка не схожий: – Нічого від батька немає

Свекруха Інна Василівна  не хоче віддавати велику суму грошей, яку позичала за півроку до того, як пішов з життя чоловік Володя. Каже, що мені вона нічого не винна, гроші вона позичала 300 000 гривень у сина. Зручна позиція він тепер про борг ніколи не запитає.

– Я у сина гроші позичала, а тобі я нічого не винна, – заявила мені мама мого чоловіка.

Зі свекрухою у нас холодна війна з перших днів мого життя з Вовою. Вона відразу ж намагалася мене підлаштувати під себе, але в неї це не вийшло, що її зовсім не влаштовувало. Старшу невістку вона під себе підім’яла, та й кашлянути без її відома не сміє. Але зі мною зовсім інша ситуація.

Старший брат чоловіка – людина дуже м’яка і досить безініціативна, дружину знайшов собі таку ж – тиху і боязку. Інна Василівна наполягла, щоб молоді жили з нею, збирали на своє житло. Ті й не стали опиратися. Отже в їхньому домі свекруха цар і бог.

У мене до заміжжя була вже своя квартира, тому жити зі свекрухою я відмовилася відразу ж. Чоловік у мене теж був бойовіший за свого старшого брата, тому довгий мамин ніс у нашу родину не пускав. Це свекруху не влаштовувало, до такого вона не звикла.

Скільки всього різного я від неї натерпілася свого часу – не передати. Остаточно я перестала з нею намагатися хоч якось спілкуватися після того, як Інна Василівна на виписці заявила, що наш син на чоловіка не схожий.

– Нічого від батька немає, та й на матір не схожий, – безапеляційно заявила вона, натякаючи на те, що дитину я народила невідомо, від кого, але не від Вови.

З того часу я навіть із ввічливості перестала з нею спілкуватися. Чоловік із мамою тоді посварився, але згодом вони знову почали спілкуватися. Я цьому не перешкоджала, але до своєї оселі маму чоловіка не кликала, сама до неї не їздила. Навіть на виписку з другою дитиною заборонила її запрошувати.

Ми так прожилиз Володею  десять років. Діти вже підросли, якщо раніше тато їх возив до бабусі, то тепер вони самі вирішували, їхати чи ні. Зазвичай не їздили, бо бабуся постійно порівнювала їх з онуками від старшого сина і забороняла все.

Десь рік тому чоловік розповів мені, що мама просить у борг велику суму грошей, 150 000 гривень. Їх сильно затопили сусіди, потрібно робити повністю ремонт та ще частину техніки змінювати. Але на це потрібні гроші, яких вони не мають.

У нас із чоловіком були відкладені гроші. Батьки мої продавали свою дачу, нам виділили половину вартості плюс наші накопичення. Ми збирали на квартиру. На той момент ми жили у двокімнатній квартирі, але діти ростуть, їм потрібні були окремі кімнати. Інна Василівна просила у борг майже всі наші накопичення.

– Давай позичимо мамі грошей, все одно ще не зараз квартиру брати будемо. Ну реально, у тій квартирі зараз жити неможливо – ламінат хлюпає, сиро, шпалери відвалюються, холодильника немає.

Я погодилася, таки ж це мама чоловіка. Гроші чоловік віддавав без розписки, все було на словах. Ніхто тоді не думав, як справа повернеться.

Борг нам віддавали дуже повільно. То робітники з кошторисом схибили, то свекруха захворіла, то ще якась подія.

А потім Володимира не стало.

Все сталося раптово і несподівано – вранці людина вийшла з дому і все. Я не пам’ятаю ні прощання, ні першого тижня після. Якби не батьки та друзі, то взагалі не знаю, що було б. Приходила до тями я довго, тільки через дітей змогла витягнути себе з того стану.

Сім’я чоловіка себе ніяк не проявляла. Начхати їм було і на мене, і на дітей. Я б теж про них не згадала, якби не той борг, що висів на свекрусі. Я вже знала, що на церемонію прощання родина чоловіка не витратила жодної копійки. Усе сплатили наші друзі, бо свекруха плакалася, що грошей немає, а від мене користі було мало.

З мене ніхто грошей не вимагав, але все одно було незручно. Але зайвих коштів, щоби розрахуватися з боргами, у мене не було. Основним годувальником був чоловік, я ж заробляла набагато менше, проте могла більше часу приділяти дітям.

Вирішила звернутися до Інни Василівни та нагадати їй про обов’язок. Але отримала раптовий від воріт поворот.

– Я в тебе гроші позичала? Я в сина гроші позичала, отже тобі я нічого не винна, – сказала мама Володимира.

– Але, по-перше, це були наші спільні гроші, по-друге, більша частина заощаджень там від моїх батьків з прподажу дачі, – намагалася достукатися я до совісті цієї жінки.

– Ти зараз наспіваєш, ага. Нічого чути не хочу, у сина займала, не в тебе. Зовсім совісті немає, я без сина лишилася, а ти смієш приходити і грошей якихось з мене вимагати!

Хотілося багато зробити, багато сказати, але я вирішила не опускати до її рівня. Нехай буде так. Прикро, слів ніяких немає, але довести я нічого не зможу, та й бруднитися об цю жінку не хочеться.

Друзям я намагалася віддати гроші, але брати вони відмовилися.

Зараз я вчуся жити без чоловіка, поміняла роботу, почала більше заробляти. Ідею про розширення квартири тепер доведеться відкласти в довгу скриньку, але тут уже нічого не вдієш. З сім’єю чоловіка я не підтримую жодних стосунків, як і мої діти. Але там також спілкуватися з нами не прагнуть. Сподіваюся, так буде далі. так для всіх краще. А я справлюся: заради дітей, себе, і пам’яті про чоловіка.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!