fbpx
життєві історії
Свекруха Іванна Свиридівна у мене жінка проста до неможливості. – Тю, час до обіду, а ці все сплять! Зрозуміло, чого досі на квартирку не заробили – стільки спати! У мене графік зрушений, і тиждень починається з неділі, а п’ятниця-субота вихідні. Ось в п’ятницю я одягла навушники і вирішила прибрати, поки чоловік на роботі. У вухах музика, ходжу, своїми справами займаюся, знаю, що в квартирі сама, а Макс тільки ввечері прийде, і тут мені на плече лягає рука

Є люди, на яких дивишся і розумієш, що так, простота гірша за крадіжку. З прямим підтвердженням цієї істини мені довелося зіткнутися зовсім недавно.

Ми з чоловіком Максимом одружені два роки, на своє житло поки тільки накопичуємо, тому жити доводиться на орендованих квартирах. Мої батьки живуть в іншому місті, а до батьків чоловіка я не піду жити під дулом пістолета.

Свекруха Іванна Свиридівна у мене жінка проста до неможливості. Запитати за столом при всій рідні, чи правильно ми з чоловіком виробляємо дітей, а то щось “унучків” не видно на обрії, це для неї запросто. А ти потім сидиш і не знаєш, куди очі подіти. Словом, безцеремонність і повна відсутність такту. Я б з нею не ужилася і тижня. Мене після спільного вечора ще три дні трясе.

Нещодавно нас з орендованої квартири попросили, господарі вирішили її продавати. Довелося терміново шукати заміну, щоб і від роботи не надто далеко, і коштувало не як крило від літака, і вид хоч якогось житла пристойного мало. Тут Максу зателефонувала його тітка і запропонувала орендувати квартиру у неї. Ціна не надто, але нижча, ніж середня, заїхати хоч завтра можна. Правда, від попередніх мешканців трохи бардак лишився, але ми, мовляв, молоді, швидко приберемо. Зате без застав і двушка. Нам двушка взагалі була не потрібна, але якщо ціна як за однушку, то чому б і ні?

Мені відразу не припала до душі ідея зв’язуватися з ріднею чоловіка, тим більше з рідною сестрою Іванни Свиридівни. Але варіантів у нас не було, зібрали речі і переїхали.

З приводу “невеликого бардаку” тітка применшила. Там були авгієві стайні, які ми з чоловіком в чотири руки розгрібали чотири дні. Чотири дні на прибирання – як вам? Відмивали плитку, сантехніку, кухню – все в жирі, розводах, лячно торкатися… Я клінінг хотіла викликати, але подумали, що не можемо собі зараз таку розкіш дозволити, тому все своїми силами робили.

Окремим сюрпризом було те, що в квартирі повно хазяйських речей, які викинути не можна. Нам дозволили просто звалити все непотрібне в другу кімнату, щоб не заважало. Я просто кипіла від обурення, як взагалі можна здавати квартиру і не прибрати з полиць і шаф свої речі? Як тут жили попередні мешканці та чи жили вони тут взагалі? Максим заспокоював, що зате тут нас турбувати не будуть. Ну так, звичайно!

Якось суботнього ранку я прокинулася від того, що в наших вхідних дверях повертався ключ. Замок там гучний, тому в сплячій квартирі чути було чудово. Я стільки всього передумати встигла, поки не почула голос тітки.

– Тю, час до обіду, а ці все сплять! Зрозуміло, чого досі на квартирку не заробили – стільки спати!

Ми з чоловіком навіть не знали, що робити. На годиннику дев’ята ранку майже, а у нас вдома стороння людина нам нотації читає. Потім Макс все-таки отямився і пішов з’ясовувати, що сталося. Можливо, ми тут сусідів затопили, а вони відразу тітку набрали, та хіба мало що ще могло статися.

Але виявилося, що тітці потрібно було щось забрати з речей. Вона по-хазяйськи пройшла в кімнату, там пошукала, взяла якийсь баул і пішла. Все наче так і повинно бути.

– Ти ж розумієш, що це ненормально і так бути не має? – запитала я Максима, коли родичка закрила за собою двері. Чоловік покивав і пообіцяв обговорити цей момент з господинею квартири. Але не встиг, мені довелося це зробити раніше.

У мене графік зрушений, і тиждень починається з неділі, а п’ятниця-субота вихідні. Ось в п’ятницю я одягла навушники і вирішила прибрати, поки чоловік на роботі. У вухах музика, ходжу, своїми справами займаюся, знаю, що в квартирі сама, а Макс тільки ввечері прийде, і тут мені на плече лягає рука.

Як у мене серце не зупинилося, я не знаю. Я на метр підстрибнула, напевно. Звичайно ж, я побачила тітку чоловіка.

– Кличу-кличу її, а вона вуха заткнула і ходить! А чого це ти не на роботі? Будній день же, – тітка по-хазяйськи пішла на кухню, я на автопілоті за нею. Вона взялася чай наливати.

– Даремно ви такі чашки купили, наші кращі були, – заявила вона, сьорбаючи чай.

– А хто вам дав право заходити без попередження в квартиру? Ви нам її в оренду віддали, взагалі-то! А раптом ми з чоловіком тут роздягнені ходимо? – я дуже старалася тримати себе в руках, але це бкло неможливо вже.

– Так з чого це я не маю права заходити в свою ж квартиру? І що, що я вам її в оренду віддала? Не продала ж. Тому я буду приходити, коли мені треба, це моє право.

Я якось раптово заспокоїлася і пішла збирати речі. Увечері я розповіла Максу про те, що сталося. Через три дні ми з’їхали. Грошей, звичайно шкода, вважай, два рази на місяць заплатили, але нерви дорожчі.

Звичайно ж, свекруха з сестрою на нас образилися. На їхню думку, ми з жиру бісимося і поводимося як паничі. Найцікавіше, що у поведінці тітки Іванна Свиридівна не побачила нічого поганого чи дивного. “А що такого? Це ж її квартира”, – тільки і сказала нам вона. Ось нехай сама в ній тоді і живе. З сестричкою своєю. Нехай дістають свої кращі чашки і чаюють.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page