fbpx
життєві історії
Свекруха мені ще перед весіллям натякнула, що мій “причеп” їй не до вподоби, що їй довелося просто змиритися з вибором сина. А я ще й на 10 років за нього старша, ви уявіть! Після весілля почалася “жара”. Що мене обурює найбільше – свого рідного онука вона обдаровує подарунками, а моя дочка, той самий “причеп”, для неї наче не існує

Свекруха мені ще перед весіллям натякнула, що мій “причеп” їй не до вподоби, що їй довелося просто змиритися з вибором сина. А я ще й на 10 років за нього старша, ви уявіть! Після весілля почалася “жара”. Що мене обурює найбільше – свого рідного онука вона обдаровує подарунками, а моя дочка, той самий “причеп”, для неї наче не існує.

Моя свекруха мене завжди недолюблювала: я старша за її сина на 10 років, та ще й “з причепом” – дочкою.

Я ніколи всерйоз не розглядала відносини з чоловіками молодшими за мене, але з Ігорем вийшло по-іншому. У свої 25 він чітко знав чого хоче, залицявся до мене півроку, за цей час зблизився з моєї Дашкою і вона навіть стала за ним нудьгувати. Весь час питала, коли прийде дядя Ігор в гості. Я і розтанула. Ігор зробив пропозицію і погодилася. Але ось після весілля почалася справжня “жара”…

І вона зовсім не була пов’язана з відносинами моєї дочки і Ігоря. Навпаки, вони якраз люблять одне одного.

“Біда” прийшла з народженням нашого спільного з чоловіком сина і переїздом свекрухи до нашого міста.

Свекруха стала часто заходити в гості без потреби і запрошень. При цьому вона завжди щось приносила своєму онукові, а Даші для неї як би не існувало. Я терпіла, натякала, що можна було б не тільки Тарасику солодощі тягати, а й Даші, але свекруха начебто не чула.

Апогей трапився на день народження Даші.

Свекруху я покликала і вона, хоч і знехотя, але погодилася прийти. Прийшла з кислою міною, сіла за стіл і почала зітхати, що не бажала Кірюшенці такого щастя.

На моє німе запитання “якого ще щастя і до чого тут взагалі Кірюшенька, якщо день народження у Дашки”, вона відповіла, що Кирилові тепер все життя жити з підкидьком-сестрою, але вона, бабуся, його не забуде і тому принесла йому, дорогому онукові, подарунки. А Дашка, бастард мій, обійдеться.

Дочка від слів бабусі, яку вона чомусь називала саме так, хоч ця жінка заслуговує іншого найменування, заплакала.

“Бабусю” я виставила з її подарунками Кирилу, чоловікові сказала, що знати її більше не хочу. Її право мене не любити, але дочка моя в чому винна? Ігор тепер ображається на мене, що я вигнала його матір. А я вважаю, що все вірно зробила. Не розумію, невже мені треба було стерпіти й мовчки проковтнути слова його матері?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook