Свекруха мого чоловіка покривала і виправдовує тепер його розваги у нас вдома. Тебе ж вдома довго не було, чоловік не може без жінки! А нічого, що я з сином у лікарні лежала?
Поки я лежала з сином в лікарні, чоловік Богдан розважався з іншою у нас вдома. А свекруха його покривала і виправдовує тепер!
Ніколи б не подумала, що мене торкнеться таке. Але ось так вийшло, що через п’ять років шлюбу я пішла від чоловіка і зараз ми з Богданом на межі розлучення.
У нас була гарна історія кохання з залицяннями, квітами, віршами і сюрпризами. Весілля теж пройшло чарівно. Через півтора року у нас народився Захарчик, чоловік був на сьомому місці від щастя.
Син народився трохи раніше терміну, але все з ним було добре Єдине, що часто хворів, тому про вихід з декрету я перестала думати вже через рік. Було зрозуміло, що в садок синові ходити не вдасться. Бабусі обидві ще працюють, тому можуть максимум підстрахувати.
Богдан моє рішення підтримав.
– Я заробляю нормально, твоя зарплата нам погоди не зробить. Нічого, до школи посидиш з сином, а там подивимося. Не переживай, впораємося.
Я була вдячна йому за таку підтримку. Якщо раніше до народження сина домашні обов’язки ділилися на двох, то коли я вирішила не виходити з декрету, всі домашні турботи взяла на себе.
Жили ми нормально, син ріс, я займалася господарством, чоловік працював. Іноді ми залишали Захара з моєю або його мамою і ходили в гості або в ресторан, або просто приділяли вечір собі.
Складніше стало в останні два роки. Фірма, в якій працював чоловік, суттєво збавила оберти. Богдан почав приходити додому пізно, в поганому настрої, потім їх перевели на віддалену роботу. Грошей в сім’ї стало менше.
Мені доводилося викручуватися, щоб син не заважав чоловіку працювати. Маленька дитина є маленька дитина, він і плаче, і лізе всюди, і голосно кричить, коли грається. Богдана це, звичайно, напружувало і він періодично гримав на мене і Захара. Мені було прикро, але я розуміла, що він робить це не зі зла, просто вже на межі.
Я дуже переживала, що буде, якщо чоловік втратить роботу, але обійшлося. Приблизно місяця через чотири чоловік повернувся працювати в офіс, стосунки почали налагоджуватися. Він навіть вибачився за свою поведінку. Я вирішила, що криза минула, ми пережили складний період і тепер все буде добре.
Але не пройшло місяця, як захворів син. Спочатку нічого серйозно лікарі не ставили – застуда і застуда. Але чи не долікувати, або з самого початку неправильно поставили діагноз, але ми з Захаром опинилися в лікарні на три тижні.
За цей час Богдан спілкувався зі мною тільки по телефону, приїжджали до нас свекруха і моя мама.
– А чого він сюди поїде? Тільки засмутиться. А якщо ще й підхопить щось? Все-таки єдиний годувальник в сім’ї. Він зараз працює за двох, вдома майже не буває, гроші заробляє для вас усіх, – примовляла свекруха і я з нею погоджувалася.
Ну справді – що тут чоловіку робити? Все необхідне мені вже привезли, син вередує і багато плаче, та і я вже скучила і хочу додому. Отже на Богдана я не ображалася.
До нашого повернення з лікарні вдома був ідеальний порядок. Чоловік явно викликав клінінг, тому що сам він так в житті б не прибрав. Навіть доставку обіду замовив!
– Я тут без вас квартиру трохи запустив, але я виправився, – сміявся Богдан. Мені було так приємно, що він подбав про прибирання і їжу.
Чоловік привіз нас додому, заніс сумки і поїхав назад на роботу. Я помила Захарчика, поклала його на денний сон, а сама почала завантажувати прання. У пралці лежав мій шовковий халат, але я не пам’ятала, щоб кидала його в прання. Чесно кажучи, тоді я не звернула на цей нюанс уваги. Тоді мені ще подзвонила мама і я відволіклася.
Після денного сну ми з сином вирішили сходити на майданчик. Ось там я і зустріла Катю – сусідку з нашого ж під’їзду, живе на три поверхи вище. Ми з нею не подруги, але хороші знайомі, часто гуляємо разом, діти ровесники. Розговорилися з нею, я розповіла, що в лікарні лежали, а вона на мене з якоюсь такою жалістю дивилася. Мені навіть неприємно стало.
Вже збиралися йти з майданчика, коли Катя мене покликала.
– Не хочу лізти в твою сім’ю, але мені здається, такі речі треба знати. Минулого тижня в ліфті зіткнулася з твоїм чоловіком і якоюсь дівчиною. Нічого не стверджую, але вони явно знайомі і попрямували до вас в квартиру. Вибач, але не хочу від тебе це приховувати.
Я спочатку навіть не зрозуміла, про що вона говорить. Мій чоловік, якась дівчина… Про що взагалі мова?.. Тут мені згадався і мій халат в пралці, і прибирання в квартирі стало виглядати дуже підозріло. Я вирішила приголомшити Богдана і прямо запитала у нього, коли він повернувся з роботи.
– Ти приводив іншу жинку в наш будинок, поки ми з сином були в лікарні? – з порога запитала я його, не давши навіть зняти венрхній одяг.
Чоловік відкрив рота, закрив і опустив очі. Мені інших зізнань не треба було, все гранично ясно. Я погано пам’ятаю, як збиралася сама, одягала Захара, як добралася до мами. Все наче у тумані.
На телефоні була купа пропущених від Богдана, але у мене не було сил з ним розмовляти. Зрада такого рівня для мене просто як кінець світу. У тебе син хворіє, дружина з ним в лікарні лежить, а ти ведеш в наш будинок якусь тітку? І хто він після цього?
Богдан намагався додзвонитися до мами, але вона відразу сказала, що в це втручатися не буде, щоб не залишитися потім крайньою, нам треба самим все вирішити. Але якщо моя мама самоусунулася від цієї теми, то свекруха ні.
Вона зустріла нас на майданчику, куди ми ходимо з Захаром гуляти. Розмова почалася з претензії, що вона була про мене кращої думки.
– Я думала, ти розумніша. Що за спектакль? Трубку чому не береш? Ну оступився мужик, з ким не буває, нічого такого не відбулося. А ти зараз руйнуєш сім’ю, – заявила мені мама чоловіка.
– Тобто, з чужою жінкою бавився ваш син, а сім’ю ламаю я? – від такого чистого нахабства я просто не знала, що казати.
– Ти зрозумій, в сім’ї всяке буває. Ти майже весь час приділяєш дитині, за собою не надто стежиш, чисте вдягла і добре. Та й розмови тільки про дім і дитину. А чоловіку потрібно якесь розмаїття. Навколо нього на роботі такі цяці хвостами крутять. Ось він і піддався разок на спокусу. Ти взагалі могла б на це очі закрити. З сім’ї мій син не йде, утримує вас з дитиною, час з вами проводить. Чого тобі ще треба?
Я навіть відповідати не стала. Це треба ще здогадатися так вивернути – чоловік у мене святий, виявляється, а я з мухи слона роздула. А якби була зворотна ситуація, щоб свекруха тоді сказала?
Вдома я переказала розмову мамі, думала, вона буде також обурена. Але вона раптово прийняла сторону мами Богдана.
– Оступитися може кожен. Так, твій чоловік вчинив негарно, але через це залишати дитину без батька? Кому ти гірше зробиш? Тільки собі і синові. Іноді жінка має бути мудрішою. Я тебе ні в чому переконувати не збираюся, але ти обміркуй все добре без емоцій. Може бути і зміниш рішення, поки не пізно.
Я не розумію. У всіх сім’ях хтось на щось закриває очі? Може, це норма життя, а я просто ідеалістка? Як на мене, Богдан нас з сином зрадив, з якого боку не глянь і не зайди. Ще й де – у нас же вдома!
Ні, дякую. Можливо я чогось не розумію, але красно дякую, мені такого не треба.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
