fbpx
життєві історії
Свекруха моя Ірина Василівна заслабла ще десь років 5 тому. Потім до неї переїхала сестра мого чоловіка. Весь цей час зовиця Аліна жила зі своєю матір’ю, доглядала її. А ми з чоловіком допомагали здебільшого матеріально. Недавно Аліна зателефонувала мені та заявила, що збирається їхати за кордон до дочки й онуків.А мені Ірина Василівна нащо? Каті не подобається цей старечий запах у квартирі. Тому й вирішила я поговорити із Аліною, попросити грошей

Свекруха моя Ірина Василівна заслабла ще десь років 5 тому. На той момент вона жила сама. Але ситуація ставала важчою з кожним днем. Потім до неї переїхала сестра мого чоловіка. Весь цей час зовиця Аліна жила зі своєю матір’ю, доглядала її. А ми з чоловіком допомагали здебільшого матеріально.

Але ситуація змінилася. По-перше, свекруха стає лише гіршою. Вона завжди лежить, отже догляд її необхідний капітальний. По-друге, недавно Аліна зателефонувала мені та заявила, що збирається їхати за кордон.

Справа в тому, що там живе її дочка з дітьми. Вона покликала Аліну до себе зовсім. Часи нині такі, що жити у нас небезпечно. Зрозуміло, сестра чоловіка погодилася. Вона давно думала, щоб переїхати. Коли, якщо не зараз? Тим більше, що вона стільки часу не бачила онуків, зовсім не бере участі в їхньому житті.

Я розумію аліну. На її місці я б вчинила так само. Але що нам робити? Я одразу подумала про те, що свекруху можна перевезти до нашої квартири. Доглядатиму, куди ж подітися. Але потім ми почали обговорювати цю проблему з чоловіком та донькою. І такі перспективи сподобалися не всім.

Ми живемо в трикімнатній квартирі, тому місця має вистачити на всіх з головою. Але моя дочка-підліток не хоче, щоби бабуся жила з нами. Мовляв, їй не подобається цей старечий запах у квартирі. Та й допомагати у догляді за нею наша 16-річна Катя також не готова.

Звичайно, мені прикро чути подібне від своєї дитини. Адже я виховувала дочку доброю та чуйною дівчинкою.

Але, з іншого боку, я розумію її. Коли почали думати, в якій кімнаті найкраще поселити бабусю, також виникли проблеми.

Я запропонувала чоловіку  перебратися до вітальні, а його маму поселити в нашій спальні. Ігорю така ідея не сподобалася. А якщо свекруха житиме у вітальні, яка, до речі, ще й прохідна кімната, це, бачите, заважатиме доньці. Вона почне соромитись кликати до себе в гості друзів. Який бути?

Мені важко вирішувати цю проблему без допомоги рідних. Чоловіку ніби байдуже на рідну матір. А Катя вже давно толком не спілкується зі своєю бабусею через стан її здоров’я. Плюс до всього, я й сама почала думати про те, на що перетвориться наше життя, якщо Ірина Василівна до нас переїде.

Проблеми в сім’ї – це одне. Але напружена ситуація в країні, коли не знаєш, чим обернеться завтрашній день, – це інше. Я банально боюсь і не знаю, що буде далі. А якщо на наших руках буде людина похилого віку до того ж майже лежача, я взагалі зійду з розуму.

Тому й вирішила я поговорити із Аліною. Скажу все, як є. Не можу я забрати свекруху! Потрібно шукати інший спосіб вирішити цю проблему. Думаю запропонувати сестрі чоловіка найняти доглядальницю.

Оплачуватимемо навпіл. Та чого там! Я готова взяти на себе більшу частину витрат, якщо доведеться.

Але жити зі свекрухою під одним дахом у сьогоднішніх реаліях для мене неприпустимо. Хай простить мене Ірина Василівна! Почуваюся не дуже, на душі кішки трохи шкребуть, але це найкращий вихід з такої ситуації.

Чи я не права і ми повинні забрати й доглядати чоловікову маму?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.