Свекруха моя Світлана Іванівна – просто дика жінка! Це ж треба було – виникнути на моєму порозі!
Моя історія про свекруху – найдикіша з усіх, що я чула. Навіщо і чому все це було, я не зрозумію досі.
Побралися ми з Ярославом 10 років тому, але довго не могли народити дітей. Ходили на консультації, зверталися до фахівців. Виявилося, у нього були проблеми щодо чоловічого здоров’я. У мене, дякувати Богу, з цим все було гаразд. Що вдієш, доля така. Я ніколи не докоряла цим чоловікові, він же не винен.
Але на 8 році нашого спільного життя сталося диво і в нас народилися одразу двійнята, обидва хлопчики ще з народження були як дві краплі води схожі на батька.
Оскільки чоловік заробляв пристойно, а я звикла до домашніх турбот, думати про роботу у мене не було потреби. Звичайно, домашньої рутини і обов’язків стало більше, але вони були мені в радість.
А тепер слід сказати, що з мамою чоловіка Світланою Іванівною у нас спілкування не склалося. Причому від початку знайомства.
От і з онуками вона допомагати не хотіла. Ну могла прийти раз на місяць, принести якихось фруктів та помилуватися малечею, але щоб посидіти з ними – це ніколи.
Зате за моєю спиною розмов від неї було достатньо. І те, що я розповніла після народження діток (а я завжди була схильна до повноти), і ставлення у мене до неї якесь не таке, як їй хочеться.
Ярослав разів мені розповідав, що свекруха навіть плакала, згадуючи, як я її ображаю своїм ставленням. Хоча я, зі свого боку, жодних приводів взагалі не давала. У мене діти маленькі, зайнятися нічим?
Ну і в один «прекрасний» вихідний день, коли я прийшла з магазину, чоловік вже чекав на порозі. Одягнений, взутий, із сумкою через плече. Розповів мені новини: вибач, люба, я знайшов іншу. Життя без неї немає і крапка. Квартиру залишаю тобі, аліменти платитиму. Тож пробач і прощай. Нам було добре.
Коли я проплакала кілька годин і вирішила зателефонувати батькові своїх дітей, його телефон було уже вимкнено. Куди він пішов, я не знала.
Свекруха навпаки, на мій дзвінок відповіла відразу. І єхидним голоском повідомила про те, що я сама винна у своїх нещастях. А Маргарита, його нова пасія, розумниця, красуня, струнка як лань і в усьому її сина слухається. Шкода тільки, що я квартиру змогла відхопити, оце промах, так промах.
Чи важко матері жити одній із двома маленькими дітьми? А ви запитаєте знайомих. Упевнена, кілька прикладів точно знайдеться. Хоч я й намагалася справлятися, але грошей зовсім не вистачало. На роботу я вийти не могла зі зрозумілих причин, тож треба було терміново щось вигадувати. І через деякий час потрібний варіант таки знайшовся.
Я просто почала робити те, що й так добре вміла. Готувати. Закуповувала потрібні продукти та ліпила вареники, пиріжки, пельмені. А потім продавала готові страви та заморожені напівфабрикати всім охочим через Інтернет. І людям сподобалося.
Не сказати, що мені було дуже легко або моя нова робота приносила нечуваний прибуток, але сяк-так ми зажили як люди. Діти росли, я навчилася працювати вдома, навіть могла виділити якийсь час собі на відпочинок, щоб не збожеволіти.
Одне лише питання, що робити далі? На побачення з іншими чоловіками я не мала ні часу, ні бажання. І недавно пізно ввечері, у двері моєї квартири пролунав раптовий дзвінок, а потім ще й стукіт.
Хто це міг бути? Гості до мене ходять не часто, та ще й такої години. Невже це Ярослав? Як він ще адресу не встиг забути за такий час. І що ж робити? Довелося йти, відчиняти. З повною головою різних думок я повернула дверну ручку.
На порозі стояла у всій красі моя єдина і «улюблена» колишня свекруха. Нещасна, якась скручена. І відразу, не заходячи в оселю, вона почала скаржитися мені на свого сина і «рептилію», яку Ярик пригрів у їхній квартирі.
Незважаючи на всі спроби моєї свекрухи сподобатися новій жінці мого колишнього чоловіка, та жодних теплих почуттів зі свого боку не демонструвала. А потім і зовсім почала намовляти всякі гидоти на Світлану Іванівну. Мовляв, трьом їм буде тісно, мабуть, треба, коханий, твою матусю кудись відселити.
І, незважаючи на всі протести моєї свекрухи, її синочок став на бік свого нового кохання. Ось тут і виявилося, що я свого часу була не такою вже й поганою невісткою. Тому тепер у неї дозрів новий план.
-Дорогенька, ти пробач мені за минуле. Я не мудрою була, не розуміла. Але тепер до мене нарешті все дійшло. Ми повернемо все, як було. Я ж його мати, а ти мати його дітей. Нас двох він точно послухає. Просто треба все зробити з розумом, і він повернеться додому, як миленький. Значить так, ось тобі його номер телефону. слухай, як далі сказати і зробити.
Я зачинила двері з розмаху, навіть трохи злякавшись, чи не торохнула я нею свою несподівану гостю. Подивилась у вічко і переконалася, що все з нею нормально. А потім, я, наче нічого не сталося, пішла в кімнату до дітей. Нехай краще все буде так, як є, чим ще раз зв’язуватися з цією божевільною сімейкою.
Виганяти рідну матір? Це ж жах якийсь. А йти з сім’ї заради молодої красуні, покинувши своїх дітей?! Живіть там, як хочете, мені вас не шкода. А я краще буду ростити своїх дітей і не думати про весь цей цирк. Хоча знайшлися подруги які порадили простити і прийняти чоловіка назад. Уявляєте?
Фото – авторське, ілюстративне.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
