fbpx
життєві історії
Свекруха нас попросила переїхати з її квартири і чому – бо я сказала, що мої діти так щодня харчуватися не будуть. Ми то знайдемо житло. Але прикро. Спочатку мені і дітям навіть подобалося. Ну а от вчора я пішла і приготувала сніданок сама. Василині Петрівні, щоб не вдаватися у подробиці, дуже не сподобалося моє «самоуправство»

Мій чоловік Дмитро пішов захищати Україну, а мені з двома дітками 5 і 9 років, сином і донечкою, довелося тимчасово переїхати з Ірпеня до мами Діми на Прикарпаття.

Свекруха після того, як овдовіла кілька років тому, живе сама в доволі просторому будинку, Міста вдосталь.

Отже, переїхали ми. Спочатку мені і дітям навіть подобалося: свій будинок, двір, город і садок. Вся їжа майже домашня, м’ясо, молочні продукти, яйця, овочі-фрукти. Краса!

Я з перших днів допомагала Василині Петрівні у всьому по господарству, намагалася встигати і свою віддалену роботу з ноутбука виконувати, і прибирати, працювати на землі і в садку, курей-качок годувати.

Дітям теж таке життя більш-менш підійшло, навіть до гаджетів стали більш байдужими, адже як потепліло – весь час на вулиці, друзі у них тут з’явилися з місцевих діток.

Словом, життя як життя ми маємо, дуже навіть спокійне і мирне. На скільки це зараз можливо.

Молимося за нашого тата, чекаємо.

Я працюю, тому даю непогану суму грошей Василині Петрівні на комунальні.

Але є в нашому побуті і нюанси.

Мої кулінарні здібності мама чоловіка забракувала одразу. Ну яка, мовляв, вівсянка чи суп без засмажки? Це, на її думку, нікуди не годиться.

Але справжні випробування почалися, коли місяць тому свекруха звільнися з роботи, пішла на пенсію. Тепер вона мене до кухні просто не пускає! Взяла на себе готування і сніданків, іобідів, і вечерь. 6 ранку, ми ще спимо, а в кухні вже вирує життя.

Воно б то й нічого, мені часу вільнішого більше для роботи і дітей, якби не одне «але».

Справа в тому, що переважну більшість харчових звичок Василини Петрівни я. м’яко кажучи, не розділяю.

На сніданок вона запросто смажить на всіх яєчню зі шкварками чи зготує картопляне пюре з сардельками чи котлетами, макарони з фаршем. Ну а якщо на швидку руку – то це бутерброди зі смаженою ковбасою, наприклад. Як вам?

А вже на «десерт» сніданку можуть бути ліниві вареники чи сирники там, молоко, сметана, оладки. А нам би саме цього одного вистачило на снідання, ну правда.

Я їй вдячна, звісно, за турботу, але це трохи перебір, їй зайва морока, а нам так багато не треба. Та коли відмовляємося чи недоїдаємо – образа.

Обіди у свекрухи теж нівроку. На перше – грибні ситні юшки, наваристі борщі або солянки, на друге – банош або каші з якимись м’ясними чи рибними стравами. Сало, білий хліб, пельмені.

А ми звикли обідати якоюсь однією стравою – першим або другим, тим паче, цього цілком достатньо, якщо страви такі ситні.

А коли продукти чи страви пропадають, Василина Петрівна говорить, що це ми винуваті, адже ніц не їмо.

Та розумієте, мені важливе здоров’я дітей і моє власне, наша вага і самопочуття. Якщо я їм на сніданок смажену ковбасу, мені потім цілий день не добре, не кажу вже про дітей.

Я їй багато разів намагалася пояснити, що їжі для нас треба менше, що не треба так багато готувати, а краще прогулятися чи відпочити, попрацювати с садку чи на грядках. Але мама чоловіка і слухати не хоче, каже, що я хочу з дітей чахликів виростити.

Вчора я не витримала, і поки свекруха вийшла годувати свою птицю, я пішла і швиденько приготувала сніданок сама: накидала у кисломолочний сир ягід, трохи меду додала, налила по склянці молока і покликала дітей.

Василині Петрівні, щоб не вдаватися у подробиці, дуже не сподобалося моє «самоуправство». Та на стільки, що виник конфлікт.

Я сказала, що бажає вона того, чи ні, мої діти за її меню щодня харчуватися не будуть.

На що я почула у відповідь, що в такому разі ми маємо переїхати від неї, куди нам заманеться, раз не цінуємо її зусиль. А я взагалі не господиня і непідходяща дружина для Діми. Ось так.

Словом, ми то знайдемо житло. Але прикро вийшло.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.