fbpx
життєві історії
Свекруха не зважала, що в кімнаті спить дитина, і з порога стала вигукувати. – Хто ти така, щоб мою дочку проганяти з квартири? Ти дірка від бублика, не більше! – В цей час донька піднялась з ліжечка і попрямувала до Ніни Олегівни. – Бабусю, ти чого така сердита? – Я тобі не бабуся! Ось, мами спитай. Це вона наліво і направо ходила. Тільки син мій не в курсі. – Тут мій терпець увірвався

Свекруха не зважала, що в кімнаті спить дитина, і з порога стала вигукувати. – Хто ти така, щоб мою дочку проганяти з квартири? Ти дірка від бублика, не більше! – В цей час донька піднялась з ліжечка і попрямувала до Ніни Олегівни. – Бабусю, ти чого така сердита? – Я тобі не бабуся! Ось, мами спитай. Це вона наліво і направо ходила. Тільки син мій не в курсі. – Тут мій терпець увірвався.

Все почалося кілька місяців. Ми з чоловіком взяли квартиру в іпотеку, правда там були пусті стіни. Але платити одночасно за іпотеку та за орендоване житло нам було важко.

Віталік не поспішав. Він наполягав на тому, що спочатку потрібно зробити ремонт, а потім планувати переїзд. Я ж була готова жити на бетоні і не розуміла, чому чоловік тягне час.

Днями ми з донькою гуляли в тому районі та вирішили зайти подивитися, на якій стадії ремонт. Відкрити двері я не змогла – вони були закриті з іншого боку. І раптом двері відчинила зовиця.

– Що ти тут робиш? – Здивувалася я.

– Живу.

– Як довго?

– А це вже не твоя річ! Мені брат дав добро, ось живу. А вигнати мене не зможеш! Він виплатить іпотеку і взагалі мені віддасть цю квартиру. Смішно? Даремно! Ти виплачуй, виплачуй, мені вона задарма дістанеться.

Я зателефонувала Віталіку і прямо сказала, що все про сестру знаю. Його завдання – прогнати її, адже завтра ми переїжджаємо.

– Ти не дозволила б її пустити, а Люда на вулиці опинилася. Давай трохи зачекаємо? Їй нема куди йти!

Я була певна, що сестра чоловіка Віталіка не шукала квартири. Навіщо їй платити за оренду, якщо можна жити безкоштовно? Вона завжди з брата мотузки вила, як і матуся.

– Люда нічого не шукає, тому й на вулиці. Нехай у нашу квартиру в’їжджає, господині немає різниці, хто там мешкає, — відповіла я.

Ми дуже довго думали, брати чи не брати іпотеку, адже фінансове становище нашої родини не є стабільним. Мені довелося продати дачу батьків, щоб зробити перший внесок. Ми залізли по вуха в кредити, щоб обзавестися своїм дахом над головою.

Я довго сумнівалася, адже чоловік у мене м’який. Родичі можуть його змусити розлучитися та розділити майно. Я зовсім не перебільшую.

Я поклала доньку спати і почала збирати речі у коробки. Раптом серед ночі увірвалася свекруха. Вона вигукувала на весь під’їзд:

– Ти не маєш права виганяти з квартири мою дочку! Ти пусте місце!

– Бабусю, чому ти так голосно говориш? Я ж сплю! – із кімнати вийшла сонна донька.

– Я тобі не бабуся. У мами питай, хто тобі бабуся!

Подібне пропускати повз вуха я не збиралася. Свекруха перейшла всі межі.

– Геть звідси! І доньку свою приберіть з нашої квартири – ми завтра вранці виїжджаємо. Ідіть, і щоб вашої ноги не було в нашому домі, – сказала я.

Ось так і живемо…

Фото ілюстративне