Свекруха Ольга Степанівна не злюбила мене з першого погляду, постійно намовляла на мене, але раптово все змінилося. Ось чому так сталося.
Коли ми з Олександром вирішили побратися, мої батьки трохи вагалися і вмовляли мене закінчити спочатку навчання у виші, а потім уже думати про заміжжя. Тоді я повідомила, що скоро стану мамою, і вони одразу погодилися. Одне засмучувало: майбутня свекруха була проти нашого шлюбу.
Не пам’ятаю, хто сказав, що самотні матері своїх синів дуже ревнують, але, мабуть, це правда. Бо мене свекруха з самого початку не злюбила мене і намагалася довести, що дитину я нагуляла на боці, а її синові голову закружляла, щоб заміж вийти.
Але хочу сказати, що дитина у нас із Сашком була свідомо запланована, і ми добровільно брали шлюб.
Неприємний інцидент трапився ще на весіллі. У нас існує традиція, згідно з якою наречений жартома повинен помити ноги тещі, а потім взути її в нові чоботи або калоші, головне, щоб весело було і смішно – гуляння все-таки.
Того вечора Ольга Степанівна заявила: «Мій син мити ноги нікому не буде!» І тамада не змогла її переконати. З того часу між свахами чорна кішка пробігла.
Через шість місяців я подарувала світові донечку Іванку. Довгий час свекруха не хотіла визнавати ні мене, ні внучку. Нам із чоловіком доводилося винаймати житло, хоча у його матері вільна квартира порожня.
Ми навіть погоджувалися платити їй за проживання, тільки свекруха була проти, і нам категорично відмовила: мене з донькою вона у своєму домі бачити не хотіла.
Спокійного життя нам не було: ми з Сашком постійно конфліктували, з’ясовували стосунки і то сходилися, то розбігалися. Тому я періодично жила у своїх батьків, поки були розбіжності з чоловіком. Коли наставало перемир’я, ми шукали окреме житло.
Але де б ми не жили, я скрізь відчувала невидиму присутність свекрухи: через будь-яке висловлювання на адресу його матері Сашко починав мене ображати. Був момент, коли він заговорив про розлучення.
Тоді я йому відповіла, щоб котився на всі чотири сторони, а дочку виховаю самостійно. Ми тоді не розлучилися, але два роки прожили порізно.
Батько вирішив мені допомогти і купив для нас із донькою маленький будиночок, щоб ми обзавелися своїм житлом. На той час ми з чоловіком жили окремо, але іноді зустрічалися, щоб поговорити. Незабаром я в будинку затіяла ремонт, і Сашко зголосився мені допомагати. Закінчилося тим, що ми зійшлися.
Несподівано свекруха серйозно захворіла. Подробиці мене ніхто не присвячував, але я здогадувалася, що її стан критичний. Сашку довелося приділяти матері більше уваги, та я й не заперечувала. Несподівано чоловік попросив, щоб ми всі разом відвідали його маму, бо вона дуже хоче побачити нашу донечку.
Мені хотілося йому нагадати, що раніше свекруха ні мене, ні внучку бачити не хотіла і в будинок свій не пускала, а зараз раптом згадала про наше існування, коли зрозуміла, що життя надто швидкоплинне. Але я вчасно схаменулась і пообіцяла чоловікові, що завтра разом з донькою відвідаємо бабусю.
Ольга Степанівна справді була рада обійняти внучку, хоча її любов проявилася досить пізно. Зі мною вона спілкувалася люб’язно, але стримано. Чесно сказати, я теж відчувала певну напруженість, але намагалася не подавати виду. З кожним новим відвідуванням я сама відзначала, що свекруха виглядає трохи краще.
Через кілька місяців Сашко повідомив, що в матері стан покращився на стільки, що її випишуть скоро, і спитав, чи не проти я, щоб бабуся внучку відвідувала. Я з поваги до його матері дала згоду, і свекруха почала у свята заходити до нас у гості та запрошувати нас до себе.
І я не стала налаштовувати дочку проти свекрухи, хоча сумніваюся, що вона заслуговує на любов і повагу. Ну але вважаю, що кожен з нас має право на другий шанс.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
