Свекруха Софія Павлівна тут недавно оголосила про своє рішення відписати свою квартиру якійсь далекій родичці. Коли ми з чоловіком запитали, чи не забула вона, що у неї є рідна внучка без житла, мама чоловіка заявила, що тому, хто не працює, нічого залишати не збирається. З чого вона вирішила, що дочка дарма хліб їсть, я не знаю.
Дочці Марічці двадцять сім років, вона вже п’ять років заміжня. З чоловіком вони живуть добре, хоча він на десять років її старший. У них своє житло, зять добре заробляє, а дочка займається побутом і дитиною.
Спочатку ми були проти такого дорослого чоловіка поруч зі своєю дочкою, але виявилося, що переживали ми даремно. Вадим виявився дуже уважним, турботливим і надійним чоловіком. Дочка за ним, як за кам’яною стіною.
Вони відразу якось домовилися, що основним завданням дочки буде підтримувати будинок в чистоті й затишку, годувати домочадців смачною і здоровою їжею і займатися організацією спільного дозвілля, поїздок, зустрічей з друзями. А зять буде повністю забезпечувати сім’ю матеріально, займатися вирішенням питань з будівництва і ремонтів, утримання та обслуговування автомобілів і тому подібними справами.
Ні, це не означає, що дочка як Попелюшка бігає і все робить сама. Вона може сама зробити щось, а може викликати клінінг або замовити їжу з ресторану. Якщо їй треба кудись відлучитися, то до дитини приходить няня.
Та й Марічка дочка теж заробляє собі на кишенькові витрати, займаючись макіяжем на професійному рівні. Дохід досить пристойний, треба визнати. Я спочатку не вірила, що за це платять нормальні гроші, поки сама не звернулася в салон. Дізналася цінник і отетеріла. А дочка ще робить і макіяжі для фотосесій, що ще дорожче.
Коротко кажучи, у молодих в будинку мир та спокій. І гроші є, і живуть душа в душу, побут не заїдає, через брудну тарілку ніхто не вибухає. Я дуже рада, що у дочки так все склалося. Так, незвична для мене модель сім’ї, але має місце бути, я вважаю. Головне, що діти щасливі.
А от мама чоловіка Софія Павлівна абсолютно іншої думки. Вона сама працювала з шістнадцяти років, в тому році відзначили вісімдесятиріччя і ледве витягли її на пенсію. Будь її воля, вона б і не йшла, людина старого гарту, яка не уявляє свого життя без роботи. Всього рік без роботи, а вже вся змаялася.
Вона вважає, що Марічка влізла на шию до чоловіка і сидить у вус не дме. Намагалася і я, і сама внучка пояснити, що вона працює, але нашу бабусю складно переконати, що фарбувати комусь обличчя – це ціла наука. Для неї нафарбуватися взагалі не проблема – брови олівцем навела, очі підвела, вії і губи нафарбувала – справ на п’ять хвилин.
– Ти на чоловіка сподівайся, а сама не прохолоджуватися. Чоловік він сьогодні є, завтра немає. – повчає бабуся марічку. – Залишишся без копійки, а потім разом з дитиною до батьків на шию, – бурчить вона.
Дочка вже не сперечалася, тільки кивала, мовляв, так, ти права.
А недавно Софія Павлівна заявила, що написала заповіт на якусь свою далеку родичку. Пояснила це тим, що ось там жінка працює, видно, що серйозна, а значить їй і допомогти потрібно. А наша фітюлька сидить у чоловіка на утриманні і знічев’я пензликами людей бруднить.
– А я таких засуджую і підтримувати не хочу. Промотає квартирку і не залишиться нічого, – ствердно каже свекруха.
Чоловік на маму образився. Не за квартиру, а за те, що вона про рідну внучку такі слова говорить. Та й, якщо вже чесно, то квартира б мала йому відійти, він їй єдиний син як-неяк. Тепер їздити до матері не хоче, каже, хай та родичка їздить, раз їй квартиру відписали і вона така молодець.
Це він від образи, скоро пройде. Поки ми з Марічкою по черзі їздимо до свекрухи, погана все життя невістка і внучка, яка дарма хлію їсть… А рідний син і слушна далека родичка щось не квапляться. І сміх і гріх, чесне слово.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
