fbpx

Свекруха переїхала до своєї мами в село, а будинок віддала нам. Як ми раділи! Але біля мами їй не сидиться від слова зовсім, і я вже не знаю, як з цією халепою дати ради. Свекруха за звичкою, коли приїжджає, відкриває двері своїм ключем, так було завжди, ще до мене і досі. Ми вже маємо дитину, другий рік доньці Міланці. Але мама чоловіка так і не зрозуміла, що у її сина вже своя родина. Вона користується тут у будинку всім, навіть моїм шампунем, заходить до нас у кімнату, як тільки чує, що дитина прокинулася, навіть якщо двері зачинені – це все для неї норма. Взагалі все, що лежить у її будинку, автоматично потрапляє в її користування. Місця щоб я усамітнитися, у мене немає, Леся Іванівна скрізь зайде та зазирне

Свекруха переїхала до своєї мами в село, а будинок віддала нам. Як ми раділи! Але біля мами їй не сидиться від слова зовсім, і я вже не знаю, як з цією халепою дати ради.

Я з чоловіком Микитою живу у домі його батьків. Батько вже на небесах, а мама чоловіка переїхала давно до своєї матері, доглядає її. Микита жив сам довгий час, рідний старший брат за кордоном і без сім’ї.

Коли ми з Микитою побралися, я переїхала до чоловіка, думала, що у нас буде спокійне сімейне життя. Але не так сталося, як гадалося.

Свекруха за звичкою, коли приїжджає, відкриває двері своїм ключем, так було завжди, ще до мене і досі. Ми вже маємо дитину, другий рік доньці Міланці. Але мама чоловіка так і не зрозуміла, що у її сина вже своя родина.

Свекруха подзвонить – їй треба те чи інше, і Микита має все кидати і виконувати мамині прохання. Зараз у нього є сім’я, у нас є свої якісь справи, плани, але Леся Іванівна вважає, що її плани важливіші. І коли у нього не виходить щось виконати на перше її прохання, вона поводиться як дитина, ледь не тупотить ніжками.

Ніколи не питає, зайнятий він чи ні, може він їй допомогти чи в нього інші справи, а ставить перед фактом: зроби це і зараз. В село до мами й бабусі йому треба їхати самому, бо він туди не з родиною їде відпочивати, а працювати.

Взагалі мама й бабуся Микити поводяться так, ніби вони у нього завжди на першому місці і він повинен все робити за помахом їхньої руки. Микита говорить мамі, що має сім’ю, свої справи. Мама розуміє кілька тижнів, місяць – і все починається спочатку.

Вона користується тут у будинку всім, навіть моїм шампунем, заходить до нас у кімнату, як тільки чує, що дитина прокинулася, навіть якщо двері зачинені – це все для неї норма. Взагалі все, що лежить у її будинку, автоматично потрапляє в її користування.

Місця, щоб я усамітнилася, у мене немає, Леся Іванівна скрізь зайде та зазирне. Думаю, що і я в цьому винна, тому що нічого раніше не говорила, обрала тактику не конфліктувати. А тепер ось маю.

Вона в будь-який момент може приїхати і бачить, що ми робимо, плюс про це все, що тут відбувається, мама розповість бабусі чоловіка, наприклад, тарілку не помили, дитині купили щось дороге, а навіщо таке дороге?

Я не відчуваю впевненість, яка раніше була, не відчуваю себе дома. Як мені розставити кордони? Думаю, що нас врятує тільки переїзд у своє житло, але поки що не скоро це буде. Дякую за поради заздалегідь!

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page