fbpx
життєві історії
Свекруха попередила, що приїде відразу після Різдва. Вона завжди везе нам сумки з продуктами, оскільки її молодший син Василь живе у нас. Я напередодні запекла в духовці цілу гуску. Думаю, прибудуть свекри, буде чим пригостити. Та коли ми з чоловіком прийшли після церкви додому, то побачили пустий холодильник, і щасливого Василя

Свекруха попередила, що приїде відразу після Різдва. Вона завжди везе нам сумки з продуктами, оскільки її молодший син Василь живе у нас. Я напередодні запекла в духовці цілу гуску. Думаю, прибудуть свекри, буде чим пригостити. Та коли ми з чоловіком прийшли після церкви додому, то побачили пустий холодильник, і щасливого Василя.

Вже сил ніяких немає на те, щоби щодня готувати ще й на молодшого брата чоловіка. Василь зараз у нас живе. Він завжди щось їсть, всі продукти на нього йдуть. А на приготування йде весь час і гроші. Свекруха ж починає ображатися, що її сина дорікають шматком хліба. Насправді все зовсім інакше.

Восени брат мого чоловіка переїхав пожити до нас. Василю ще немає вісімнадцяти років. Він навчається у коледжі у нас у місті. У гуртожитку заселитися не вийшло, а з дому їздити незручно. Тож свекруха попросила, щоб пустили Василя до нас.

З родичами чоловіка ми підтримуємо добрі стосунки. Василь був мені добре знайомий. Хороший хлопець. Тож ми погодилися. Декілька років тому ми придбали двокімнатну квартиру в іпотеку.

Батьки чоловіка додали на початковий внесок. Тож ми були їхніми боржниками. Нас цим не дорікали, але я сама пам’ятала.

Свекруха пообіцяла, що проблем із її молодшим сином не буде. Порядок підтримував, їв все що є, харчами не перебирав. Так виховали. Причому обох. Але я навіть уявити не могла, скільки потрібно їжі, щоб прогодуватися Василя. За зовнішніми характеристиками він був більший за мого чоловіка, набагато ширший і вищий, хоча він зовсім не товстий. Але їсть він дуже багато, тому я не встигала на нього готувати.

Наприклад, я йдучи на роботу, залишаю в холодильнику чимало їжі – каструлю супу і повну миску котлет. Думаю, прийду додому нормально повечеряємо і відпочиватимемо. Але приходиш додому, а там уже нічого не лишилося з продуктів.

Спочатку я намагалася з’ясувати, скільки їжі треба приготувати, щоб і Василь ситий був, і нам з чоловіком дісталося. Супи особливо не їв. Налягав, переважно, на ковбасу, хліб, рибу та м’ясо.

Коли жили вдвох із чоловіком, то я готувала наперед на пару днів. Протягом трьох днів ми могли прожити на каструлі супу, десятці котлет та пачці макаронів. А тепер суп цілком тримається пару днів, а котлети розходяться першого ж вечора. Мій робочий день закінчується раніше, ніж у чоловіка, але я теж втомлююся. А тут ще й готувати треба. І так кожного дня.

Спробувала привчити мужиків до приготування. Але це все тривалий і важкий процес. Простіше самій робити. Якщо самі готуватимуть, то всю квартиру в смітник перетворять. Перша спроба закінчилася тим, що викинули каструлю, а в кухні порядки потім ще кілька днів наводили.

Спробувала з Василем поговорити. Похвалила його здоровий апетит, але попросила про нас подумати. Ми поверталися з роботи голодними, а постійно вечеряти супом, що залишився, не дуже хотілося. Готувати більше? Ну я не кухар у відділі кулінарії, щоб здолати такі масштаби.

Як мінімум, на це потрібно багато часу. А у нас був не такий великий прибуток, щоб я могла дозволити собі піти з роботи. Наш бюджет і так почав розходитися на продукти, коли Василь почав жити з нами. Батьки чоловіка до нас приїжджають раз на тиждень та купують нам продукти, але їх вистачає максимум на два дні.

Чоловік також за всім спостерігає. І йому не подобається. Вечеря готова, всі поїли, а Василь знову до холодильника біжить. То до чаю щось бере, то не може заснути “голодним”. А зранку холодильник наполовину порожній виходить.

В мене вже почали здавати нерви. Скільки ще це терпіти?

На Різдво запекла величезну гуску в духовці. Якраз того дня мали навідатись в гості свекри. Після Василя взагалі нічого не лишилося. Поки ми повернулася з церкви, він уже й посуд за собою встиг вимити. У мене було менше години, щоби придумати, чим годувати чоловіка, і свекри вже “на порозі”.

Як стало згодом відомо, свекруха в курсі того, що відбувається. Тільки вона якось інакше все розуміла. Вона сприйняла все так, що мені шкода їжі для її молодшого сина. В один із своїх приїздів навіть демонстративно сказала, що вони привезли більше продуктів.

Мені аж трохи неприємно стало. Сама особисто я зі свекрухою на цю тему не спілкувалася і вже точно не говорила, що Василь нас об’їдає. За фактом воно так і є. Але я не дивилася на проблему з цього ракурсу.

Пізніше з’ясувалося, що це мій чоловік сам розповів своїй матері. Він почав говорити про те, що я втомилася постійно готувати, а Василь їсть як віл. І з усієї розповіді свекруха зробила висновок, що я дорікаю кожним шматком хліба її молодшого сина.

Щось пояснювати було марно. Свекруха в образі на мене не хоче навіть розмовляти. Начебто вона вже шукає для Василя інше житло, щоб підліток міг з’їхати від злісної дружини брата, яка його не кормить.

Якщо подивитися з одного боку, то я дуже рада, що брат чоловіка їде від нас і ми нарешті будемо з чоловіком удвох. Але по суті вийшло дуже негарно, оскільки Василь не погана людина, і треба було б знайти компроміс, а ми так не гарно розійшлися.

Фото ілюстративне