Свекруха попросила у мене поїсти. Нагріла їй суп і дала шматочок пирога, який нещодавно дістала з духовки.
Стояти поряд з нею і дивитися, як Віра Андріївна їстиме, я не стала. Просто вийшла і зачинила двері. Почула тільки, як вона сказала “Дякую, дочко”. Раніше вона ніколи так мене не називала.
Дивно було прислухатись до своїх відчуттів. Ніколи не думала, що мені доведеться доглядати людину, яка так щиро мене неприймала і використала будь-яку можливість, щоб зіпсувати мені життя. А тепер називає мене донькою.
Життя справедливе, завжди все розставить на місця.
Вийшла заміж я майже десять років тому, і оскільки тоді жити окремо у нас із чоловіком можливості не було, озброївшись посмішкою та деякими речами, я увійшла до його будинку.
Ось тоді я на власній шкурі дізналася, що таке жити з мамою чоловіка – свекрухою.
Все, щоб я не робила, було не так і неправильно. Але це ще нічого. Віру Степанівну буквально дратувала те, що я багато працюю та роблю успіхи у кар’єрі. На її думку, дружина повинна сидіти вдома, поратися біля плити та обслуговувати чоловіка, за сумісництвом її сина, а то поки я радісно ділюся своїми новинами, її малюк сидить голодний.
Мій чоловік Сашко постійно мене захищав, намагався пояснити мамі, що пишається мною і щасливий, що йому дісталася така жвава дівчина. Але у свекрухи, зрозуміло, своя думка – вона має більше досвіду, бо вона пожила й знає про все на світі краще. А я якщо постійно стирчатиму на роботі, то у чоловіка з’явиться інша жінка.
Якоїсь миті я зрозуміла, що свекруха настільки проїла мені мізки, що я справді починаю думати як вона, мовляв, за чоловіком потрібне око та око і на роботі дійсно затримуватися не варто.
Мене настільки втомив цей стан, що я поставила питання рубом – це треба закінчувати.
Ми з Сашком переїхали на орнедовану квартиру. Довелося дуже нелегко, допомогло моє підвищення.
Поступово життя налагодилося і ми навіть почали подумувати про власне гніздечко, але раптом сталося непередбачене. Завантажуючи речі у пральну машину, я помітила на одязі чоловіка сліди помади.
Напевно, не варто розповідати про те, як я опустилася до тотального стеження за чоловіком, перевірки його особистого листування, телефону, комп’ютера, одягу. Але одного разу я випадково виявила цікавий факт: перевіряючи вкотре сорочку чоловіка і нічого на ній не побачивши, через кілька днів я взяла її знову і виявила… помаду! Як таке може бути, адже Сашко у ній із дому не виходив.
Підозри закралися в мою душу, невже чоловік насмілився привести когось до нас додому? Зважилася на хитрість: повідомила чоловіка, що затримаюся на роботі, а сама влаштувалася недалеко від нашого під’їзду.
Яке було здивування, коли я побачила… Віру Степанівну! Виявилося, що Сашко продовжував постійно контактувати і спілкуватися з нею, просто не говорив мені про це, щоб не засмучувати.
Я увійшла до квартири саме в той момент, коли вона була у ванній. Чоловік, звичайно ж, не надавав цьому жодного значення, адже він нічого не підозрював. І був дуже приголомшений, коли я показала йому забруднену помадою сорочку. Свекруха спочатку заперечувала, але коли я наполягла порівняти помаду, зізналася.
Я сказала Сашку, що це вже не вперше, і його матуся просто хоче зруйнувати нашу сім’ю. Виявляється, вона вирішила, що я не можу мати дітей, а отже, навіщо я її синочку така потрібна? Усі проблеми вона знову побачила у мені. Аргументи, що спочатку хочемо пожити для себе і міцно стати на ноги, взагалі не розглядалися.
Сашко, звичайно, розлютився. Я його таким ніколи не бачила. Він висловив все, що думав, на підвищених тонах. Розійшлися ми з його мамою у той день дуже погано і з того часу чоловік обірвав зі свекрухою всі контакти.
Ігнорував Сашко маму, напевно, понад рік. Вона просила вибачення, дзвонила мені, благала поговорити зі своїм сином.
А недавно Віра Степанівна важко захворіла – далася в знаки ситуція в Україні, ми живемо в не дуже спокійній області. І ми з чоловіком все ж таки переглянули до неї своє ставлення.
Я вибачила віру Степанівну, Сашко теж. Як тільки їй полегшало, я сама запропонувала забрати її до нас.
Просто я тепер працюю повністю вдома. Ось так тепер наглядаю за жінкою, яка весь цей час псувала мені життя. Але я вважаю, що все правильно – не на часі зараз таїти злість і мститися. Всім треба бути добрішими і знуртованими.
Все ж таки Віра Степанівна – мати мого чоловіка. А Сашка я дуже люблю.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
