Свекруха поїхала зі мною до Франції, щоб сидіти з дитиною. На диво і свекор погодився залишитися на господарці. Десь сім місяців все було добре, а потім я дізналася, що в Ольги Степанівни з’явився – Жульєн. Свекор в Україні вже мені спокою не дає, а я не знаю, як маю признатися, що дружина його вже з нами не живе, вона переїхала до Жульєна. А тепер він і до моєї мами добрався. – Свахо, та їдьте ви в той Париж! Ірина ваша дочка. Моїй Олі додому пора!
Пів року мені свекруха допомагала з дочкою в Парижі, а тепер живе в своє задоволення з чоловіком на три роки від себе молодшим. Але непокоїть мене інше: як маю викручуватися перед свекром. Він вже й мою маму підключив.
– Свахо, та їдьте ви в той Париж! Ірина ваша дочка.
Після невеличкого весілля, яке ми відгуляли в Україні, я переїхала жити до Франції. Мій чоловік багато років там жив і працював.
Стали на рушничок щастя ми вже не молоді. Мені було 35, а Антону сорок.
За рік Боженька подарував нам донечку. Ми були такі щасливі, але коли Евелінці виповнилося півтора рочку, Антона раптово не стало…
В цей час мій світ ніби зупинився. Я нічого не пам’ятаю, дуже багато допомагали наші друзі і родичі з України. Ми привезли Антона на місце спочинку в його рідне село на Заході України.
Я не розуміла, як маю жити дальше. З одного боку вторгнення і дитина на руках, з іншого страх, що одна я у Франції жити не зможу.
В цей момент руку допомоги мені простягнула свекруха.
– Я їду з тобою! Нічого не хвилюйся. Я буду доглядати Евелінку, а ти будеш працювати.
Тоді це було єдине рішення і я вчепилася в нього, як за соломинку.
Свекор залишився в селі. З господарки в них дві курки, собака і кіт. Свекруха ж зібрала чемодан і ми вирушили в дорогу.
Відразу ж скажу, що свекор вредна людина. Нічого він сам не зробить, тому я здивувалася, що він відпустив дружину.
А ось свекруха ніби з одного життя вскочила в інше. В Парижі вона наче помолоділа.
Я влаштувалася в компанію перекладачем, Ольга Степанівна доглядала Евелінку і готувала їсти.
Менш-більш все всіх влаштовувало. Та нюанси зі свекрухою все ж були…
Дома я не мала права і усміхнутися. Все свекруха мені нагадувала, що не можна, бо Антона тільки-тільки не стало. Коли в мене був день народження, вона навіть свічечки не дозволила запалити, щоб ми з Евелінкою задули: “Тобі не пасує. Почекай ще!”
Мені було дуже важко, оскільки я сильно кохала Антона і змиритися з його відходом я не могла. Але життя триває, в мене дочка, заради якої я і маю жити.
Десь через пів року чи сім місяців такого життя, все почало мінятися.
Одного дня Ольга Степанівна сказала, що не зможе сидіти з Евелінкою, ще через декілька днів знову, а потім вона таки мені призналася, що зустріла чоловіка, з яким така щаслива, що за молодості такою не була.
Зараз дійшло до того, що вона від нас переїхала до цього Жульєна. Він, до речі, на декілька років від Ольги Степанівни молодший.
Евелінка ходить в садок, але часті нездужання приводять до того, що я часто відпрошуюсь з роботи.
Але і це ще пів біди.
Свекор почав турбувати мене і маму своїми дзвінками.
– Якщо Евелінка в садочку, то що там робить моя Ольга?
Я захищаю її як можу, але мені це не подобається.
А недавно він подзвонив до моєї мами.
– Ірина ваша дочка, свахо. Їдьте до неї, як їй так важко, а моя Ольга нехай повертається. Це не нормально.
Мама вже знає всю правду, але ніхто ж не може сказати Андрію Васильовичу все як є.
Свекруха просить її не здавати, бо вона вперше в житті щаслива і закохана.
Вона не хоче повертатися до чоловіка.
Ось так і живемо. Свекор думає, що Ольга Степанівна мені допомагає, і злиться на мене і мою маму, а я Богу духу не винна.
Як вчинити в цій ситуації?
Мало того, що вона мені зовсім не допомагає, так ще й купу проблем створює…
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“