Свекруха сказала, що допоможе нам з грошима на власний будиночок лише в тому випадку, якщо моя мама дасть таку ж суму зі свого боку. Що так буде по-чесному. В душі я зраділа, якщо чесно. І вирішила розповісти їм всю правду, яку так довго приховувала
В неділю ми зі свекрухою та свекром вечеряли разом. Сміючись обговорювали наші плани на майбутнє, чоловік випадково обмовився, що планує звести великий двоповерховий будиночок, оскільки вже час з’їхати від батьків і створювати власне гніздечко.
Батьки підтримали наші мрії та бажання. Навіть сказали, що допоможуть нам трішки із грошима, але за однієї умови. Мої батьки також мають вкластися в рівній сумі з ними. На той час я зрозуміла, що кращого моменту, щоб розкрити мій секрет, не знайти.
Я росла в неповній сім’ї, мене виховували мама та бабуся. Батько покинув нас, коли мені й двох рочків не було. Жили ми всі разом у двокімнатній квартирі. Коли бабусі не стало, то вирішили її продати та купити дві однокімнатні квартири. В одній жили ми з мамою, а іншу здавали в оренду. Ці гроші нам були дуже потрібні і добряче виручали у важкі часи. Я в той час навчалася в університеті.
Після того, як я отримала диплом, квартира і далі приносила нам хороший дохід. Мама відкладала гроші на рахунок у банку під проценти. Тому, коли я виходила заміж, вона порадила мені поки не розповідати Мирону про ці заощадження. А згодом, коли буде гарний момент, ощасливити свою половинку кругленькою сумою.
Через весілля, побут і сімейні турботи я все забувала Мирону розповісти про це. І ось, кращого моменту, як я вважала, не знайти.
Я різне очікувала від Мирона почути, тільки не такої реакції.
Після скромного весілля ми стали жити з батьками Мирона. Тому коли свекор зі свекрухою дізналися про те, що весь цей час я мала власні квадратні метри, сильно розсердилися.
– Як ти могла не сказати нам такі важливі факти про себе та своє майно? Треба було ще до весілля все розказати! – перебиваючи один одного вигукували вони.
Мирон сприйняв це спокійніше. Тільки заявив, що після цього ніколи більше не зможе довіряти мені. Такі слова були як грім серед ясного неба. Я ж розраховувала на зовсім протилежну реакцію.
Цілий вечір ми сперечалися, а вранці я зібрала свої речі і переїхала до своєї мами. Після суперечки я не раз намагалася налагодити стосунки з чоловіком та його батьками. Навіть пропонувала переїхати до тієї квартири чи продати її, щоб купити будинок. Але нічого доброго з цього не виходило.
Мирон не хотів мене пробачати, хоча я навіть не розуміла, за що так зі мною вчинили. Все повторював, що не хоче мати нічого спільного із жінкою, яка могла приховувати від нього таке.
Моя мама звинувачує себе за те, що трапилося в моїй сім’ї. Каже, що якби не дала мені пораду приховати від Мирон ці квадратні метри, то зараз у нашій родині все було б гаразд.
Але я не звинувачую її. Тільки не розумію вчинку Мирона і його батьків.
Він повинен бути радий, що на нього з неба звалилися такі гроші, про які він і мріяти не міг!
Та Мирон все вчинив інакше… Мені здається, коли людина любить, вона так не вчинить.
Що скажете в нашій ситуації?
Що порекомендуєте мені зробити?
Хіба я в чомусь винна?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
