– Свекруха моя, вважала, що в родині одну дитину цілком достатньо! – розповідає тридцятирічна Жанна. – Злість у неї викликають не тільки багатодітні, а й навіть родини з двома дітьми. Для неї діти – це труднощі і проблеми. Але одну дитину, на її думку, все ж народити треба, а то «що люди скажуть»! Раптом ще подумають, що подружжя хворі, це ні до чого…
Можна собі уявити незадоволення свекрухи, коли приблизно рік тому Жанна з чоловіком, на той момент вже щасливі батьки п’ятирічного хлопчика, «обрадували» бабусю звісткою про те, що чекають на другу дитину.
Звістка про другу дитинку Жанни, стало для свекрухи трагедією. Жанна знала, звичайно, що буде непросто, і ділитися новинами не поспішала. Але рано чи пізно довелося сказати, але такого концерту ні вона, ні навіть чоловік її не очікували.
Свекруха плакала в голос, голосила, шкодувала «нещасного» старшого онука, якому батьки «народять заміну», у якого в п’ять років закінчилося дитинство, так що там дитинство, все життя тепер під укіс…
Згодом, звичайно, пристрасті вляглися. Свекруха якось взяла себе в руки, продовжила спілкуватися з сім’єю сина – «заради внука». Пару раз Жанна з чоловіком ловили маму на те, що вона шкодує «сиротину», який тепер, крім бабусі, «нікому не потрібен».
Жаннин чоловік пару раз серйозно поговорив зі своєю мамою і начебто диверсії припинилися. По крайній мірі, за слова бабусю більше не ловили. Ну, а те, що вона стала дуже ласкавою до онука, завалює його подарунками і цукерками, з багатозначними зітханнями гладить по голівці і щось бурмоче собі під ніс – ніби як не злочин.
– Загалом, за півроку з народженням у нас другу дитину бабуся так і не змирилася, – зітхає Жанна. – Увесь переіод дивилася на мене, як на ненормальну!
Пару місяців назад Жанна народила прекрасну дівчинку. Вона прекрасно справляється з дітьми і тепер уже сміється над своїми недавніми страхами на тему того, як же вона буде одна з двома: як годувати, як гуляти. як купати… Малятко багато спить, старший син, по крайній мірі, поки, сповнений цікавості і зацікавленості, допомагає в міру сил, Жанна пристосувалася до всіх процесів і проблем немає.
І все б було прекрасно, якби не свекруха.
Жанна думала, що дочка народиться, бабуся гляне на неї і розтане. Але дива не сталося.
Свекруха старанно не помічає новонароджену внучку, не називає її по імені, взагалі не дивиться в ту сторону, де лежить дитина. Проте вважає своїм обов’язком прийти до старшого онука, провідати «бідненького», демонстративно переконатися, що його не ображають батьки – в зв’язку з народженням конкурентки.
Жанну це, звичайно, ображає і засмучує. Але з іншого боку, вона намагається свекруха якось виправдати. Зрештою, малятко народилася ще зовсім недавно, бабуся ще не звикла та й дитині поки ніхто, крім матері, не потрібен.
Бабуся зараз допомагає, як може – гуляє зі старшим. Втім, ще незрозуміло, чого більше від цієї допомоги, шкоди або користі: все йому дозволяє, з вулиці призводить перемазаний шоколадом і з повними руками дешевих іграшок з газетного кіоску. Що вона йому там, на вулиці, при цьому примовляє – можна тільки здогадуватися.
І чим далі, тим більше Жанні все це не подобається.
Спілкування бабусі з онуком – справа непогана, але дитини вона балує і розпускає. До того ж постійно квокче над ним, він виправдовує багатозначно зітхає. Скільки таких дітей, яким хтось вселив, що батьки в чомусь завинили перед ними, народивши брата/сестру? Ні до чого хорошого такі думки не призводять, ні в дитинстві, ні в майбутньому…
Можна, звичайно, поставити умову – то і це не говорити, шоколад не давати, іграшки не купувати, а інакше… Але ж за всім не прослідкуєш, велика ймовірність, що всі ці розмови і покупки підуть в підпілля, ще й дитину навчить брехати, замовчувати і кривити душею.
Чи не пускати бабусю до улюбленого онука? – якось не дуже.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
