Свекруха стояла на нашому порозі з валізкою і посміхалася янголятком. У них з сяким-таким свекром виник конфлікт, дивитися вже один на одного не можуть, от вона і буде жити з нами, з дитинкою допомагати.
Місяць тому це сталося, я хочу вказати їй на двері, сил вже ніяких немає. Розкажу все в подробицях.
Алла Степанівна тридцять п’ять років з батьком чоловіка прожила, незважаючи на всі його викрутаси. Її все влаштовувало. А тут раптом настала точка неповернення, і вона приїхала до нас, мало не в капцях. Живе у нас увесь цей час. І це вже не смішно.
Квартира, де вже п’ять років після весілля живемо ми з чоловіком, невелика – євростудія. По суті, це однокімнатна. З великою кухнею, об’єднаною з вітальнею, де зараз живе свекруха.
Звичайно, це дуже незручно. Свекруха дивиться телевізор з ранку до вечора. З сьомої ранку гримить каструлями, ходить, човгаючи ногами по підлозі. Пристає з розмовами.
Чоловікові простіше – це його мати. А я повністю позбавлена особистого простору.
Проблема ще й у тому, що ми з чоловіком чекаємо на дитину. Зараз я працюю, але за кілька тижнів вийду в декрет. А це означає, що мені доведеться цілодобово сидіти зі свекрухою ніс до носа.
Набралася сміливості, запитала її про плани:
– Ви, коли додому повертатись збираєтесь?
А вона мені й заявляє, що додому поки що не збирається, щоб не бачити чоловіка.
Свекруха подала на розлучення, і жити збирається у нас. Говорить, що тепер вона нам потрібна. З дитиною допомагатиме. Адже цю квартиру батьки чоловіка колись йому купили. Жені тоді був 21 рік.
Відтоді він живе окремо від батьків. Квартиру обставив та відремонтував на свій смак. П’ять років тому сюди переїхала і я. За цей час ми купили хорошу побутову техніку, зробили ремонт у ванній.
Але недавно я дізналася, що квартира так і залишилася оформленою на свекруху. Я трохи здивувалася, але не засмутилася особливо. А тепер, коли свекруха зібралася розлучатись, розумію, що вона тут господиня, а не я. Може, тому і Женя мовчить.
Він каже, що мати всю молодість терпіла витівки батька, його зради і “вистави”. Тоді від чоловіка не втекла. Навпаки, трималася заради сина. Мила, готувала, створювала затишок та враження ідеальної родини для знайомих.
Для Алли Степанівни було важливо «що люди скажуть!».Свекруха приховувала всі домашні конфлікти, на людях усміхалася. А в шістдесят п’ять років зібралася розлучатися через якусь дрібницю.
Свекор прийшов звідкись не в гуморі, сказав щось грубе. Та хіба це вперше! Вона йому суп наливала тим часом. Кинула тарілку у стіну і пішла з дому буквально, у чому стояла. Приїхала до нас. Сказала, що її терпіння скінчилося.
Розлучення, звичайно, потягне за собою поділ майна. Але свекруха каже, що їй від нього нічого не треба. У них дві квартири і дача! Ось ця, в якій живемо ми з чоловіком, та інша двокімнатна, дорожча, у старому обжитому районі. Там зараз свекор залишився сам.
Дача теж не дуже дорога, так, одна назва. Шлакоблочний будиночок без зручностей і грядки з кабачками. Вода у відрі, зручності на вулиці, добиратися туди треба на оленях.
Років п’ять тому свекруха намагалася продати її, але покупця навіть за смішні копійки не знайшлося. Тоді вона зайнялася дачею сама і якось втягнулася. Із задоволенням туди їздить. Посадила квіти, збирає смородину та яблука.
Швидше за все, так і поділять: Аллі Степанівні – дача і наша квартира, а свекру – велика квартира.
Я просто не знаю, що тепер робити. А нам тепер куди? На вулицю, чи що? На восьмому місяці? Я свекрусі так і сказала:
– Ви думаєте тільки про себе! Квартира ваша, я розумію. Мені з дитиною тут немає місця.
Алла Степанівна знизала плечима і промовчала у відповідь. А що їй? Вона з житлом.
Я поставила Жені ультиматум. Сказала, щоб мати поверталася додому. Або додому до батьків поїду я. З майбутньою дитиною, зрозуміло. Інакшого виходу я не бачу. А ви б що могли мені порадити?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено
