Свекруха свого сина привела на світ у вісімнадцять років. Пів року з чоловіком прожила, а тоді його не стало. Щоб ні в чому син і вона не потребували, довелося працювати на декількох роботах, тому про чоловіків і не думала. З нею ми добре ладнали. Любов Петрівна в неділю нас кликала на вареники, та в один момент все змінилося. – Діти, я на три місяці їду до подруги. – Повернула свекруха, і відразу в лікарню потрапила
Ми з моїм Денисом одружені вже майже сім років. Познайомилися в університеті, вчилися на технологів-фармацевтів, жили в одному гуртожитку на сусідніх поверхах.
У Дениса завжди було повно кульочків і лоточков з їжею, які він тоннами привозив з дому по понеділках. Його мама дуже смачно готувала і дбала, щоб її син завжди був ситий.
І ось, коли Денис задумав зі мною одружитися, повіз він мене знайомитися з тією самою мамою – Любов Петрівною. Ми відразу з нею порозумілися. Це була практична, розумна і доброзичлива жінка.
Вона привела Дениса на світ в 18 років, а коли дитині було пів року, її чоловік пішов з життя. Але Любов Петрівна знайшла в собі сили виростити Дениса справжнім чоловіком.
Їй доводилося багато працювати, щоб прогодувати себе і сина, тому на зустрічі з чоловіками часу не залишалося. На момент нашої першої зустрічі їй був 41 рік, але виглядала вона навіть молодше за свої роки.
– Ось, передаю тобі в руки Дениса мого, – посміхнулася мені Любов Петрівна, коли дізналася, що ми зібралися одружитися.
І ось, ми з Денисом, нарешті, отримали дипломи та зіграли весілля. Жити вирішили в його рідному місті – Дениса взяли там на хорошу роботу.
Любов Петрівна відразу сказала, що до неї переїжджати не потрібно – вона жінка дуже зайнята, та й звикла жити одна. Ми були згодні з нею в цьому питанні і орендували житло в парі автобусних зупинок від неї.
Іноді Любов Петрівна заходила до нас в гості. Завжди доглянута, в брючному або спідничні костюми, з сумочкою через плече. Ніколи ніяких зауважень мені не робить, борщі мої хвалить, та ще й допомогти може по дому – золото, а не свекруха.
Нас з Денисом теж частенько кликала на вареники в неділю, ми з радістю приймали її запрошення. У Любов Петрівни було багато подруг і друзів – то в театр з кимось йде, то в філармонію, то на День народження її запросили. Загалом, бурхливе життя.
Коли народився наш Устимчик, Любов Петрівна допомагала нам більше всіх: і купати навчила, і навчила правильно його годувати, і на візку з ним гуляла, щоб я могла вдень поспати. Устим наш часто бував у бабусі, вона могла забрати його з садка, якщо була потреба.
А потім свекруха стала нас уникати. Ні сама не приходить, ні до себе не кличе. Питаю у чоловіка – може, образилася на щось? Ні, каже, сьогодні подзвонила і повідомила, що на три місяці їде до подруги в сусіднє місто.
Ми знизали плечима, подумавши, що це дуже схоже на Любов Петрівну – зірватися і поїхати відпочивати. Тільки ось, чому так надовго?
Дзвонила вона нам кілька разів по скайпу. Відео просить включити – на Устима подивитися, а сама себе не показує. Я нічого не розуміла.
І ось, одного разу дзвоню я Любов Петрівні, а вона каже, що в лікарню нашу місцеву потрапила, “з тиском”. Я сказала, що ми приїдемо її провідати, але свекруха категорично відмовилася. “Я подзвоню вам, коли випишусь, тоді вже вдома і побачимося”. – вирішила вона.
І дійсно, через пару днів вона запросила нас до себе, попередивши, що хоче нам щось розповісти. Двері відчинив незнайомий чоловік, а за його спиною стояла щаслива Любов Петрівна і… тримала на руках немовля!
– Ми ось з Любомиром Андрійовичем розписалися. І Богданку народили. Я вам не говорила, щоб не бентежити вас, та й боялася, раптом ви засуджувати будете, все-таки 47 років мені.
А я… а я так рада за свою другу матусю! Я вважаю, що вона як і всі заслуговує щастя абсолютно в будь-якому віці! Я тепер їй допомагаю з Богданкою, як вона мені колись. Живуть вони з Любомиром Андрійовичем душа в душу. Ось така золота у мене свекруха!
А що думаєте ви? Зважилися б привести на світ дитинку в такому віці?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
