fbpx
життєві історії
Свекруха тільки говорить про те, що все своє нажите віддасть нашій дочці, своїй єдиній онучці, але все це тільки на словах. І ось недавно дочка з нею по телефону говорила. Я в той час повз її кімнату проходила, і “випадково” все почула. – Що ти мене вже на той світ відправляєш! Я ще зовсім молода. – А коли ми з Анастасією Василівною зустрілися, то ще й я на “горіхи” отримала. – Що ти дочку вчиш? Хіба так гарно?

Свекруха тільки говорить про те, що все своє нажите віддасть нашій дочці, своїй єдиній онучці, але все це тільки на словах. І ось недавно дочка з нею по телефону говорила. Я в той час повз її кімнату проходила, і “випадково” все почула. – Що ти мене вже на той світ відправляєш! Я ще зовсім молода. – А коли ми з Анастасією Василівною зустрілися, то ще й я на “горіхи” отримала. – Що ти дочку вчиш? Хіба так гарно?

Мій чоловік – молодший син свекрухи. Романа Анастасія Василівна не особливо сильно так і любила. А все через те, що Роман був не особливо слухняною дитиною, завжди було багато проблем з ним. То поїдуть на дачу, яблука вкрадуть у сусіда. То з хлопцями в якусь біду вляпається. Натерпілася з сином свекруха дуже багато.

Інша справа старший син Іван. Той завжди був зразковим, навчався чудово, завжди чистий, доглянутий, в університет безкоштовно поступив. Одним словом, мамина радість. Але в житті все вийшло навпаки.

Розумний, вихований Іван працює звичайним електриком в комунальному господарстві. Одружився на дівчині, але років через п’ять вже й розлучився. Другий раз Іван одружився, у його нової обраниці дві дочки. Але Анастасії Василівні вони не внучки і вона їх навіть бачити особливо не бажає.

Інша справа наша з Романом дочка, Улянка. Вона розумниця, відмінниця, моя радість. З дитинства була неймовірно допитливою, завжди слухала мене, батька, бабусю, вела себе пристойно. У 17 років уже не одну медаль в спорті виграла, а також постійно вигравала олімпіади. Влітку скільки не їздила зі свекрухою на дачу, в усьому їй допомагала. Свекруха натішитися онукою не могла.

Ось і стала останнім часом Анастасія Василівна вести розмови, що дачу свою, квартиру в центрі міста, та й все, що в ній є, віддасть Уляні. Що жодному синові не віддасть. І ведуться ці розмови кілька років уже, та тільки навіть заповіту ніякого немає. Свекруха вже немолода, що завгодно може статися.

Якось говорила Уляна по телефону зі свекрухою, та знову завела шарманку про те, що все дістанеться їй. Ось Уляна і запитала, що раз їй дістанеться, то де ж документ, який це підтверджує. Після цих слів все й почалося. Анастасія Василівна закотила істерику, як сміє дитина 17 років таке говорити бабусі?

А я вважаю, що правильно зробила. Нічого розкидатися словами просто так, хіба ні?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page