Ми так довго чекали на появу нашої принцески. Я до дрібниць все обдумала. Заздалегідь ми облаштували свою кімнату. За два місяці до народження дитинки ми купили все необхідне, і це попри все, що говорила нам свекруха.
– Надю, в наш час так ніхто не робив. Це ж погана прикмета. Поки ти б була в клініці, ми б з Віталіком все придбали.
Мене ці забобони напрягали. – Ну для чого весь цей негатив? Мені й так важко на останніх місяцях.
Свекруха в мене розумна, тому цю тему ми більше не піднімали.
Ось і настав час “Х”. Все пройшло чудово. Наша Златка народилася здоровенькою. Коли її вперше побачила свекруха, то не могла натішитись, казала, що навіть не думала, що я, така тендітна, зможу привести на світ таку пампушку – 4,100. 43 см. Ну а найголовнішою радістю було те, що донечка й справді була викапана свекруха.
Все найгірше почалось після виписки. Ні, я не скажу, що сильно хвилювалась за свою фігуру, якраз про неї я думала в останню чергу. Справа в тому, що Златка реагувала буквально на все. Я харчувалася правильно, бо багато перечитала літератури на цю тему, але животик не давав дитині спокою.
Через місяць часу я стала виглядати наче “швабра” – дуже схудла. Я боялась глянути на себе в дзеркало. Згодом молока для дитини не хватало. Я вся на нервах. Ні в ночі ні в день я не мала спокою. В той час я чекала підтримки від чоловіка і свекрухи (жили ми у її будинку), але цього, на жаль, не сталося.
– Ти погана матір! – говорила Ніна Степанівна. – Я б на твоєму місці навіть не задумувалась над цими штучними кашками.
Чоловік всіляко її підтримував.
– Ти думаєш мені легко? Та я стаю ні світ ні зоря, лиш би щоб заробити для сім’ї побільше грошей. Але я не нию, що хочу спати. Таких прикладів я можу привести дуже багато.
Минуло ще декілька безсонних і важких місяців, і я спитала в педіатра, чи можна перейти на каші. Лікарка дала добро, бо й справді бачила, що Златуня не наїдається.
– Ти все продумала! Як тобі не соромно? Ти в першу чергу дбаєш про себе, а вже потім про дитину, – говорила розлючена свекруха. – Та я в твоєму віці…
Я не переставала годувати своїм молоком, але додавала і каші. Я бачила по Ніні Степанівні, що вона щось задумала, але вияснити, що сталося я так і не змогла.
Коли Златці виповнилося п’ять місяців в неї появився перший зубчик. Годувати її сало неймовірно важко, і тоді я вирішила повністю перейти на каші.
Свекруха того дня довго крутилася на кухні, а потім сказала, що їй терміново потрібно вибігти до подруги.
Я вже ближче вечора хотіла приготувати кашу, щоб Златка добре спала всю ніч, але коли зайшла на кухню, то зрозуміла, що каші на своєму місці немає. Коли я зателефонувала Ніні Степанівні то та заявила, що не дозволить розтринькувати гроші її сина, які він так важко заробляє на дорогущі кашки для дитини.
Мене це не аби як розчарувало. Але я не здалась. Зателефонувала до свого брата. Всі ми живемо в одному районі, і попросила, щоб той мені купив і привіз.
Я нагодувала донечку, і вложила її в ліжечко.
Чоловік зі свекрухою повернулись майже одночасно, і застали в хаті таку картину: Златка спокійно сопіла в ліжечку (до того вона весь час мала бути на руках). Я була у ванній кімнаті, і доглядала за своїм обличчям.
Зранку я, виспавшись, була в гарному гуморі. Поки чоловік прокинувся, на столі вже був свіжий та корисний сніданок. Свекруха, як тільки зайшла на кухню, хотіла мене “виховувати”, але Віталік одразу ж її зупинив. Такі зміни йому дуже сподобались.
Що я хочу вам сказати. Лише з того дня, як чоловік побачив різницю, я почала насолоджуватись материнством. В мене з’явилось більше часу, який я приділяла і собі і коханому чоловіку, і домогосподарству.
Ніколи не слухайте когось – слухайте своє серце. Тепер жалію лише про одне, що не перейшла на штучне вигодовування одразу ж, а мучила і себе і дитинку.
Любі матері, робіть те, що вам в радість, а не те, що вам нав’язують.
Передрук без гіперпосилання на ibilingua суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook