Чотири роки тому я вийшла заміж за Андрія. Ми кохаємо одне одного і все у нам добре, два роки тому ми стали батьками чудового хлопчика Тарасика. В нашому ж місті живуть мої батьки і мама Андрія, вона давно розлучена з його батьком.
Ми з чоловіком три роки, поки зустрічалися. працювали разом закордоном, в Польщі й Португалії, назбирали собі на квартиру, приїхали і купили. Тож в плані житла ми ні від кого не залежимо. мої батьки живуть в приватному секторі у власному будинку. тож просто по можливості допомагають нам продуктами з салочку-городу.
Свекруха Валентина Володимирівна в мене ще досить молода, 47 років. З дитиною нам не допомагає, але я справляюся, в мене моя мама є. Ходить в басейн, спортзал, а це йогою захопилася. Причому на філософському рівні, а не що небудь. Їздила в Карпати на модний ріт-ріт, перестала м’ясо їсти – ну все стандартно.
Але підчепила свекруха зі свого захоплення й дещо ще, дуже дивне, я б сказала. Проявилося це під час святкування Дня народження Валентини Володимирівни, яке було в цю суботу. Запросила вона нас з чоловіком і Тарасиком, моїх батьків, свою найкращу подругу і ще дві сімейні пари – кумів і друзів.
Коли ми прийшли до неї на день народження, всі, само собою, з подарунками, свекруха вчудила дещо геть дивне. Вона відмовилася приймати подарунки – як речі, так і конвертики з грошима. Ми принесли їй нову праску й квіти, мої батьки – постільну білизну і теж букет, а ті дві сімейні пари – листівки й конверти.
Та от вона нічого не взяла, від усіх подарунків відмовилася, сказавши, що нічого не просила. Мало того, що не взяла, так вона ще й раніше подароване все кожному в пакетик зібрала й роздала, каже – не просила, забирайте. В нашому пакеті це був плед, набір сковорідок і ваза.
В пакеті моїх батьків опинилися рушник і кавник з двома чашечками. Що було в двох інших пакетах – я не заглядала.
Пояснила всю цю виставу Валентина Володимирівна так:
“Ми дуже багато споживаємо! І даруємо одне одному непотрібні речі, нав’язуємо цей матеріалізм. Треба давати й дарувати людям тільки тоді, коли просять і те, що просять. Інакше це все не щиро, проти справжньої істинної волі людини. У мене все є. Я хотіла бачити вас усіх, а не ваші подарунки, я вас про них не просила, а ви не запитували”.
Ми з чоловіком вирішили промовчати про те, що ще місяць тому Валентина Володимирівна при кожній нагоді старалася наголосити й підкреслити, що в неї зламалася й нормально не працює стара праска. От тому ми, власне, й подарували їй нову, тобто хотіли подарувати. Та й таке, праска і мені нова не завадить.
Одним словом, посиділи ми добре, сама свекруха курку не їла, але нам її запекла дуже смачно, з яблуками. Приготувала також пюре, смажену й запечену рибу, салати, торт. Поговорили, поспілкувалися.
Але все рівно всі гості залишилися дещо збентеженими, такими й розійшлися по домам. Як вам такий філософський підхід моєї свекрухи до життя й подарунків?
Автор – Олена К.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.