У чоловіка є молодша сестра, Настя, їй зараз 16. Свекрусі на дочку зовсім плювати, її крім синочка, мого чоловіка, більше ніхто не цікавить. І так було завжди. Ви б чули, як вона у нас на весіллі плакала. Ніби не сина одружила, а всіх родичів разом втратила.
Свекруха в своєму обожнюванні мого чоловіка перейшла всі мислимі і немислимі межі. Іноді вона поводиться досить адекватно, а часом у неї трапляються загострення. Під час цих загострень вона сидить у нас під дверима і голосить. У квартиру я її більше не пускаю, набридло дурниці слухати.
Якщо вона все-таки потрапляє до нас додому, то вона відразу приймається малювати якісь хрести, набирати воду в каструлю і шепотіти, видаючи мені інструкцію:
– Підлогу помиєш, хрест на хрест – з кута в кут, в сенсі. Всі біди відведе. Щомісяця на зростаючу місяць так робити треба. Я от якось раз не зробила, а син потім на тобі одружився.
Я тоді здивувалася: я-то думала, що у нас з чоловіком любов і взаєморозуміння, а виявилося – свекруха підлогу не помила.
Вдома нічого їсти не має, Настя голодна, вона нам дзвонить і плачить в трубку, зате її мати до нас повні каструлі тягне. А солянку, як то раз, вона у відрі притягла. Клянуся – повне залізне відро солянки. І вручила зі словами:
– Нехай їсть, сил набирається. Завтра ще принесу.
І з кожним роком маразм міцнішає. Взимку вона не полінувалася в мінус тридцять приїхати до нас, щоб подивитися, одягнені чи шкарпетки на ногах у її сина:
– А то ж у вас дме, прохолоне ще мій голубчик.
Голубчик – це ласкаве прізвисько мого чоловіка. Тьху. От не лінь їхати було, подзвонила б. Але немає – треба особисто переконатися, що чадушко ненаглядне будинку в шкарпетках ходить.
Дітей я не можу мати та й не хочу. Свекруха цьому дуже рада – я особою не вийшла онуків для неї народжувати. Все намагається посватати мого чоловіка дочкам своїх таких-же подружок. Все ходить, розхвалює його. А якось взагалі в моїй присутності давай дзвонити і від імені мого чоловіка якусь мадам на побачення запрошувати:
– Поки одружений, але це можна виправити, не переживайте. Хороший хлопчик, їсть все, невибагливий. Дбайливий, ласкавий.
Ніби кошеня розхвалювала! Ще б додала: лоток на п’ять з плюсом, меблі не дере.
В цьому році випускний у Насті, плаття і туфлі я їй купила, свекруха вибрехалася: грошей немає. Зате через день притягла до нас додому нову бігову доріжку:
– Ось, нехай синочок займається.
А днями, коли плюс 20 було на вулиці, вона випадково побачила нас з чоловіком з вікна автобуса виходять з машини. І відправила мене ввечері дивне повідомлення:
,,А чому? Тому що тридцятирічний голубчику не одягнув панамку! Панамку!”
А в контакті вона зареєструвалася, щоб синові смішні картинки відправляти, щоб настрій у нього був гарний, адже:
– Від тебе не дочекаєшся! Ти тільки гроші з нього трясти можеш!
Допекла вона мене остаточно – краще б дочці уваги приділила. А то ні одягу у дівчати, ні гаджетів. Тільки те, що ми з чоловіком купимо. Я поговорила з чоловіком, вирішили його сестричку до нас забрати жити. Свекруха зраділа:
– Ось тобі моя дочка, віддавай мені сина. Обміняємося!
А раніше я в усі ці казки про дивних мам не вірила. Думала – брешуть. А сама в такому цирку живу, що хоч стій, хоч падай. А найжахливіше – нас з чоловіком навіть переїзд не врятує, вона нас з-під землі дістане.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
