fbpx
життєві історії
Свекруха вмовила свою сестру дозволити нам пожити в однокімнатній квартирі. Тітка чоловіка погодилася і ось уже два роки ми живемо у квартирі та збираємо гроші на іпотеку. Прийшов мій чоловік із роботи і одразу ж після вечері заявив мені: – Як же я сьогодні втомився! Піду відпочивати! Цього року ми маємо з’їхати з цієї квартири. Я заробляю вдвічі більше за свого чоловіка. А він ще й пишається тим, що раз на тиждень сам зварить на вечерю куплені в магазині пельмені

Прийшов мій чоловік із роботи і одразу ж після вечері заявив мені:

– Як же я сьогодні втомився! Піду відпочивати!

– Допоможи синові уроки зробити! Мені ж треба ще їсти приготувати і весь посуд помити. А потім мені треба ще з документами з моєї другої роботи попрацювати, – відповіла я Максиму.

– Але ж я з роботи прийшов щойно! Я рано встав і витратив на дорогу понад дві години! Я дуже втомився! Як ти цього зрозуміти не можеш?

– А я, гадаєш, не втомилася? Адже я теж після роботи додому прийшла!

Такі діалоги у нас із моїм чоловіком Максимом відбуваються вже цілий місяць. Саме стільки він працював на своїй новій роботі.

Ми одружені дев’ять років. Синочку Данилку вже сім років. Живемо ми у квартирі тітки мого чоловіка. Ми за квартиру нічого не платимо, лише оплачуємо усі комунальні послуги.

Але є одне але. Цього року ми маємо з’їхати з цієї квартири. Справа в тому, що дочка тітки закінчує школу, і вступатиме до університету в нашому місті. А житиме вона у квартирі. У тій, у якій зараз живемо ми.

Ми вже багато років збираємо гроші на перший внесок за іпотеку. Але поки що потрібну суму нам зібрати так і не вдалося.

Перші кілька років нашого шлюбу ми з Максимом жили на орендованій квартирі. Потім я сиділа у декреті. З грошима взагалі було дуже важко.

– Нічого страшного! Потерпимо трохи. Ось ти вийдеш із декрету, і нам стане набагато легше! – заспокоював мене мій чоловік.

Мене це взагалі виводило зі стану рівноваги. Ні, щоб знайти собі іншу роботу, так мій чоловік вважає за краще просто чекати, коли я вийду з декрету.

– Мені дуже подобається моя робота. Та й близько від дому. Колектив добрий, та й графік нормальний. Навіщо мені щось інше шукати? – дивувався мій чоловік, коли я просила його знайти собі іншу роботу.

– Але ж нам твоєї зарплати не вистачає навіть на життя! Як ми тоді зможемо собі житло купити? – запитувала я у Максима.

Я зовсім не розуміла свого чоловіка. Ми живемо у великому місті. Чоловік, якщо захоче, може знайти собі роботу із нормальною зарплатою. Але не примушувати ж свою сім’ю жити на злиденну зарплату лише через те, що йому подобається його робота, яка знаходиться поряд із будинком.

Так, свекруха вмовила свою сестру дозволити нам пожити в однокімнатній квартирі. Тітка чоловіка погодилася і ось уже два роки ми живемо у квартирі та збираємо гроші на іпотеку.

Я вийшла працювати. Від нашої квартири до моєї роботи добиратися дуже далеко. Я приїжджала навіть пізніше за Максима. А він лише іноді варив на вечерю пельмені. Але цим дуже пишався.

– А я ось пельмені зварив! Поки ти була десь!

– Що означає десь? Я на роботі була! Ти ж знаєш, що їхати мені більше години!

– Та я просто пожартував! – намагався заспокоїти мене чоловік.

А не треба так жартувати. Я встаю раніше на півтори години, приїжджаю з роботи теж після нього. Заробляю я вдвічі більше за свого чоловіка. А він ще й пишається тим, що раз на тиждень сам зварить на вечерю куплені в магазині пельмені.

Чоловіка влаштовувало все у нашому житті. А ось мене – ні. Минулої весни чоловіка загалом звільнили.

— І що ж ти тепер робитимеш? — спитала я в нього.

— Шукатиму роботу іншу.

— Шукай. Адже нам скоро квартиру звільняти треба. А грошей навіть на перший внесок на іпотеку ми поки що не маємо.

І чоловік почав шукати нову роботу. Тільки робив це не дуже активно. Цілих півроку він сидів без роботи.

Мене це дуже не влаштовувало. За цей час я знайшла собі ще одну роботу. Цілих півроку я сама годувала всю нашу сім’ю: і себе, і дитину, і чоловіка.

– Може, ти влаштуєшся на роботу хоча б кур’єром? Але ж не можна стільки часу без діла сидіти!

– А не сиджу без діла. Я у квартирі прибирав, за дитиною дивився і суп зварив! – захищався мій чоловік.

А що там стежити за шестирічною дитиною? Та й чи багато часу треба, щоб суп зварити?

– Ти навіщо мого сина постійно через гроші й роботу дорікаєш? — кинулася захищати свого синочка свекруха.

– А за які гроші я маю вашого сина годувати? Де вязти гроші на іпотеку? Де мені брати гроші на те, щоби зібрати вашого онука до школи? Так, мене зовсім не влаштовує те, що ваш син уже стільки часу ніде не працює! Нехай шукає собі роботу!

– Та ти завжди всім незадоволена! То тобі не подобалося, що він працює так близько від дому, але заробляє так мало. Все тобі не так.

Чоловік просидів удома ще півтора місяця. Я остаточно втратила терпіння і сама почала шукати роботу для Максима. Той, хто шукає, знаходить. Я знайшла йому роботу. Зарплата була хороша, але треба було їздити на інший кінець міста. Але, зрештою, їздити ж, а не ходити пішки.

Послухався мене мій чоловік, поїхав, влаштувався працювати. Щоправда, весь час ходив на роботу з дуже незадоволеним обличчям. А після роботи постійно нарікав на страшну втому.

Те, що я так працюю вже давно і до того ж на двох роботах, Максима зовсім не цікавило.

– Я так втомлююся! У мене немає особистого часу! – постійно скигнув мій чоловік.

– Та припини ти вже скиглити! А я маю особистий час? Ти й так стільки часу сидів удома! Я приходжу з роботи одночасно з тобою. Але ти на дивані валяєшся після вечері. А мені треба ще сніданок приготувати, помити посуд, уроки допомогти синові вивчити та попрацювати з документами. Але я не скаржуся, хоч теж дуже втомлююся! А ти мені зовсім не хочеш допомагати! Навіть не хочеш уроки допомогти дитині зробити!

– Це ти мені знайшла таку роботу, куди так далеко їздити треба!

– А ти собі взагалі ніякої роботи не міг знайти! Шукай іншу роботу, якщо тобі ця робота не подобається!

Максим знову поскаржився на мене своїй мамі.

– Що ти знову невдоволена всім? Максим же вже працює. Він стільки часу на дорогу витрачає! А ти йому відпочити після роботи не даєш! – заявила мені Ольга Тарасівна.

– Ваш син так працює лише місяць! А я так працюю вже не один рік. Ваш син стільки часу взагалі без роботи сидів. А я в цей час на двох роботах працювала та годувала його та нашого сина. Якщо ваш син не перестане так поводитися, то я взагалі з ним розлучуся. Я куплю собі квартиру в іпотеку біля своєї роботи і спокійно житиму. І зайвий рот годувати не доведеться.

– Що ти таке кажеш? Це ти так жартуєш? – запитав мене  Максим, який все це почув випадково.

– Не жартую! Я говорю абсолютно серйозно! Я виконаю свою обіцянку. Мене таке життя і твоє постійне скиглення вже так втомили!

Вже два дні Максим ходить задумливий і мовчазний. Подивимося, до чого це приведе, але я маю намір виконати свою обіцянку, якщо в цей перший місяць нового року на станеться в нашій родині якихось позитивних змін.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com

You cannot copy content of this page