fbpx
життєві історії
Свекруха виявилася дуже чуйною і порядною людиною. Їй зовсім не хотілося вмішуватись в те, як я веду домашнє господарство, вона не натякала мені на якісь недоліки, хоча вони є у кожної людини. Навпаки – свекруха вирішила в усьому мені допомагати. – Я звикла прокидатися рано, – заявила Ніна Василівна, – режим в моєму віці дуже важко змінювати, тому я буду готувати сніданки, а ти, дитино, поспи довше

Ніна Василівна давно живе в сусідньому місті. До нас приїжджає рідко: лише по великих святах і на дні народження онуків. Чесно кажучи, я завжди раділа її візитам. Мені здавалося, що ми з свекрухою навіть могли б стати подругами. Просто у нас не було приводу поспілкуватися про особисте.

А тут почався карантин. В один з перших днів свекруха мені зателефонувала і зніяковіло запитала, чи може вона якийсь час пожити у нас. Звичайно ж, я погодилася. Бентежило мене тільки одне: свекруха любила свого котика, а у мене – а у мене на них алергія. Але Ніна Василівна виявилася дуже розумною. Вона домовилася зі своєю приятелькою, що Маська якийсь час поживе у неї.

Степан працював віддалено, але повинен був залишатися на зв’язку весь робочий день, тому за Ніною Василівною я вирішила поїхати сама.

Подруги були здивовані:

– Навіщо ти це робиш? – запитала мене Гануся. – Це ж буде найгірший час у твоєму житті.

– Так! – підхопила Таня. – Подвійний карантин. І на вулицю не вийти, і вдома буде, як в пеклі.

Але я не могла з ними погодиться. І не відчувала перед Ніною Василівною ніякого страху або навіть мандражу. Чуття мені підказувало, що ми будемо щасливі разом.

І я не помилилася. Свекруха виявилася дуже чуйною і порядною людиною. Їй зовсім не хотілося вмішуватись в те, як я веду домашнє господарство, вона не натякала мені на якісь недоліки, хоча вони є у кожної людини. Навпаки – свекруха вирішила в усьому мені допомагати.

– Я звикла прокидатися рано, – заявила Ніна Василівна, – режим в моєму віці дуже важко змінювати, тому я буду готувати сніданки, а ти, дитино, поспи довше.

Я намагалася заперечувати, але свекруха була непохитною. Щоранку вона балує нас всякими смаколиками, виходило не гірше, ніж в дорогущих кафе.

Ніна Василівна вирішила, що повинна вносити свою частину грошей на покупку продуктів і оплату комунальних послуг. Але ми зі Степаном категорично заборонили їй навіть думати про це.

У вільний час свекруха допомагає онукам робити уроки. І це було полегшенням ще більшим, ніж сніданки. Я обожнюю своїх дітей, але терпіти не можу математику, фізику та інші предмети, які зі шкільних часів встигла благополучно забути.

– Степан тебе любить, але він зовсім не допомагає по господарству, – поспостерігавши за сином, винесла вердикт свекруха. – Треба щось робити.

Я була з нею згодна. Допомога чоловіка б мені не завадила. Ніна Василівна не поспішала перевиховувати сина, вона була досвідченим психологом, і під її впливом Степан сам почав цікавитися тим, чого раніше впритул не помічав.

Тепер кожен день після роботи він приходить до мене і просить дати йому якісь завдання.

За цей час я зрозуміла, що щиро захоплююся своєю свекрухою. Доля піднесла цій добрій і тендітній жінці безліч випробувань. Коли моєму чоловікові було п’ять років, а його братові – вісім, їх батько пішов з життя. Ніна Василівна не дозволила собі потонути в скорботі, вона розуміла: тепер їй нема на кого сподіватися. Життя її дітей залежить тільки від неї самої. І почала тернистий шлях до успіху.

Не знаю, як їй це вдалося, але у синів було все. І це в голодні 90-ті. Чим докладніше я дізнавалася історію Ніни Василівни, тим більше розуміла, що хочу бути схожою на неї. Іноді я пасую перед своїми мріями. Весь час в чомусь сумніваюся. Чогось боюсь.

А треба ось так, як Ніна Василівна, – не давати волю негативним емоціям і плекати в собі внутрішню силу.

Тепер я боюся тільки одного: як ми будемо жити без свекрухи. Адже як тільки закінчиться карантин, вона, без сумніву, захоче повернутися до себе. У рідному місті Ніна Василівна, незважаючи на вік, веде активне соціальне життя.

Але я впевнена, тепер наші зустрічі будуть більш частими. Я буду запрошувати свекруху в гості, як мінімум, раз на два тижні. І готова на час цих візитів бути її особистим водієм.

Тим більше, що діти дуже звикли до бабусі. Їх розділяє майже п’ятдесят років, але вони примудрилися стати добрими друзями. Коли я дивлюся, як Ніна Василівна розважається з Марічкою і Василинкою, мені здається, що свекруха – чарівна дівчина в тілі доглянутої літньої леді.

Сподіваюся, до старості я теж зумію зберегти в собі любов до життя і завзяття.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – edziecko

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook