fbpx
життєві історії
Свекруха з Києва приїхала тимчасово пожити до нас на Франківщину. Чоловік пішов служити, ми з синочком зараз удвох. Лячно поки що їй повертатися в Київ. Мені справді зовсім не хотілося псувати взаємини зі свекрухою, але шматок мила все зіпсував. Стала я до мийки, налила трохи засобу на губку. І тут відбулася дуже дивна розмова. – Мій син тут живе, мій онук, гроші мої в цю квартиру вкладені, а ти нічого не хочеш слухати

Свекруха з Києва приїхала тимчасово пожити до нас на Франківщину. Чоловік пішов служити, ми з синочком зараз удвох. Лячно поки що їй повертатися в Київ. Мені справді зовсім не хотілося псувати взаємини зі свекрухою, але шматок мила все зіпсував.

Все життя я мій посуд миючим засобом. І всіх все влаштовувало. Поки що в моєму житті не з’явилася свекруха.

Я чула мільйони історій про те, як дівчатка не ладнають з мамою чоловіка. Але я була певна, що це не про мене. Я вже точно зможу порозумітися з однією єдиною жінкою.

І сказати правду, так воно і було. Коли Сашко познайомив мене зі своєю мамою, вона мені одразу сподобалася. Першого вечора ми проговорили кілька годин. Сміялися, обговорювали плани на майбутнє, Людмила Іванівна розповідала сімейні історії. У мене тоді тягар з душі впав. Я думала, житимемо мирно.

Після весілля ми вирішили жити у моїй квартирі, мені залишилася від бабусі невеличка однушка. Планувалося, що ми поживемо у ній трохи, накопичимо грошей і купимо щось більше. Чоловік теж два роки тому отримав у спадок від дядька будинок у селі. Одне до іншого – і можна купити двокімнатну у Франківську, а цю залишити, щоби здавати в найм. Свекруха схвалила наш план.

Після весілля ми поїхали на два тижні у відпустку. Коли повернулися, мама Сашка напросилась у гості на кілька тижнів. Я була рада. Ми добре посиділи, повечеряли. Після застілля я почала мити посуд. Не люблю, коли у мийці стоять брудні тарілки. Я побачила невдоволений погляд свекрухи…

Стала я до мийки, налила трохи засобу на губку.

І тут відбулася дуже дивна розмова. Вона побачила, що я мію посуд, і запитала:

«Оленко, а чим це ти посуд миєш?»

Кажу, мовляв, та звичайним миючим засобом. І тут вона каже:

«Щоб ти знала, всі ці засоби дуже токсичні. Ми ж потім їх споживаємо з їжею. У мене вдома для цього лежить шматок господарського мила. Адже тобі про мого сина й онука треба добре дбати. Завтра ж раджу купити!»

Я трохи здивувалася, але вирішила перевести все на жарт. Кажу, мовляв, мило теж залишається на посуді та й запах мені не подобається. Навколо всюди хімія, від цієї гірше не стане. Вона тоді сказала щось про те, що молодим краще знати. Я й вирішила, що на цьому розмова закінчена. Навіть забула про це вже.

За рік знайшовся покупець будинку у селі. Ми продали його за гарною ціною. Вирішили, що саме час купувати нове житло. Я була чекали сина, хотілося облаштувати будинок для сім’ї. Ми взяли наші накопичення, а суму, якої бракувало, позичили у моєї тітки. Коли я була на останньому місяці, ми переїхали до нової квартири.

Все це далося мені нелегко. Останні два тижні перед народженням синочка я лежала у лікарні. Я була дуже щаслива повернутися додому. Чоловік чекав на мене з шикарним обідом.

Свекруха теж поспішила відвідати нас буквально за кілька днів приїхала. Коли я підійшла до мийки, щоб помити собі чашку для чаю, побачила, що замість звичайного миючого там лежить господарське мило.

Сил на з’ясування стосунків не було. Коли Людмила Іванівна поїхала, я просто викинула мило, а в магазині взяла собі мийне. Коли спитала чоловіка, що це за мило, він сказав, що це мати принесла. Сказала мити ним посуд. А він, мовляв, не стане сперечатися з мудрою господаркою.

І ось мама чоловіка тимчасово переїхала до нас. У перший же день вона зайшла на кухню і одразу до умивальника. І тут почалося щось, на що я ніяк не очікувала. Вона почала говорити на підвищених тонах:

– Так і не  викинула? Чому така вперта, зовсім не хочеш мене слухати. Мала б хоч краплину поваги! Мій син тут живе, мій онук, гроші мої в цю квартиру вкладені, а ти нічого не хочеш слухати.

Я сказала, що в цю квартиру вона жодної копійки не вклала. А вона завела стару пісню про те, що треба краще дбати про її сина. Отут я й не витримала.

Я сказала, що це мій дім, моя сім’я, і ​​я піклуватимуся про них так, як вважаю за потрібне. А вона, якщо хоче пожити з нами, нехай шанує мої правила. Нехай використовує мило для миття посуду вдома.

Після цього мама Сашка зі мною, звичайно, не спілкується. Вона десь цілими днями ходить, повертається тільки увечері. Їсть окремо. Миє свою тарілку-ложку милом. До онука майже не підходить.

Мені це все не подобається, якщо чесно. Мене влаштовувало, коли ми зі свекрухою добре спілкувалися. Але як мені бути? Не хочу я мити посуд господарським милом, а ще не хочу, щоб свекруха втручалася в нашу сім’ю та навчала мене життю. Чи варто мені вибачитись і першою піти на примирення?

Пориваюся розповісти про все сашкові телефоном, але не наважуюся його турбувати такою нісенітницею.

Але ж йому потім матуся як наскаржиться, ой ле-ле, я вже це уявляю!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.