fbpx

Свекруха зайшла в палату і відразу ж витягла з сумочки телефон. Підійшовши до люльки в якій сопів Назарчик, вона зробила декілька світлин на пам’ять. Моя мама стояла позаду і помітно “скрипіла зубами”. Та на довго її терпіння не хватило. Вона взяла під паху сваху, і відвела подалі, щоб мати змогу також поглянути на першого онука. Я й подумати не могла, що все тільки починається!

Свекруха зайшла в палату і відразу ж витягла з сумочки телефон. Підійшовши до люльки в якій сопів Назарчик, вона зробила декілька світлин на пам’ять. Моя мама стояла позаду і помітно “скрипіла зубами”. Та на довго її терпіння не хватило. Вона взяла під паху сваху, і відвела подалі, щоб мати змогу також поглянути на першого онука. Я й подумати не могла, що все тільки починається!

Перший онук – це чарівний подарунок для всієї родини. Однак у нашій родині його прихід у світ розв’язав ворожість і нездорову конкуренцію, що призвело до “дуелі” обох бабусь.

Микола мав спаковану сумку, готову до пологового будинку, і коли ми спускались сходами до автівки, він міцно мене підтримував. Він зупинився на стоянці, а я не розуміла, як повинна поводитись. У мене це перший раз, і на скільки все затягнеться, хто його знає. Мене положили в палату. Микола деякий час сидів поруч зі мною, а потім пішов гуляти коридором.

“Вони тут”, – повернувся він, на мить вчепившись за голову, – “двоє”, – видихнув він, ніби щойно перекопав гектар землі. – Я їх одразу ж побачив. Вони сперечаються, як кури на задньому дворі, – він знизав плечима.

– Хто, наші мами? – запитала я, і принаймні на мить це відволікло мене від цього стану.

– Це буде Станіслав, в честь діда, каже одна. Ні, Остап, ми вже давно так вирішили,  – Микола розповів мені про їх суперечку на коридорі.

Просто вони ще не знали, що ми з чоловіком вже давно все вирішили. Коли в кімнаті нарешті пролунав перший плач нашого Назарка, новоспечені бабусі притихли. А коли їм дозволили зайти в палату, щоб побачити онука, вони одна поперед одну летіли по коридору, і одночасно з’явились в дверях.

Свекруха зробила першу світлину дитини. Моя мати покірно стояла позаду неї, і я бачила у її очах сум. Потім вона таки не втрималась, відвела сваху в сторону, і підійшла помилуватись немовлятком. Тоді я сказала їм, що така поведінка, тим більше, тут, в цих стінах, не припустима.

Але це був лише початок!

Ми й гадки не мали, що суперництво лише починається. Під час мого цікавого стану ми з мамою розглядали дитячі коляски. Не те щоб я була такою забобонною, але все-таки… Кажуть, коляска не повинна бути вдома до появи на світ дитини (подібно до того, що наречений не повинен бачити наречену у весільній сукні до церемонії). Звичайно – забобони. Але… Ми щойно забронювали дитячу коляску, і мама з Миколою забрали її через кілька днів після появи на світ Назарчика.

– Поверніть її негайно, – сказала роздратовано свекруха, коли прийшла до нас у гості і побачила коляску. – Я купила Назарчику набагато, набагато кращу.

Протягом шостого тижня “поєдинок” бабусь тривав. Я знаю, що в глибині душі вони обидві хороші, але результат був плачевним.

Я була слабка після дня “х”. І була щаслива, коли іноді мені хтось допомагав. Наголошую на слові ІНОДІ. Але наші двері не зачинялись. Одна бабуся передавала естафету іншій, і коли вони обоє тривалий час стикалися вдома, це завжди призводило до повчання та підвищення тону.

– У мене був хлопчик, тож, можливо, я краще знаю, як вирішити це чи інше питання, – говорила свекруха.

Мама сильно нервувала від такого порівнянна. – При чому тут: хлопчик чи дівчинка?

Микола цього слухати не став, і як тільки в домі починались суперечки по вихованні його сина, він йшов за покупками, до друзів, куди завгодно, лише щоб не дома…

Наступний тиждень був дивно тихий. Зізнаюся, моя мама мені ближча, тож, коли вона подзвонила, щоб взяти Назарка з коляскою на прогулянку, я не протестувала. Як тільки вони зникли за обрієм, на тобі, свекруха подзвонила в двері.

Дома була хороша атмосфера, головна причина суперечок, гуляла на вулиці – тому я запросила її на каву. Я хотіла все врегулювати спокійно. – Ні, Мирославо, – вона подивилася на годинник, ніби поспішаючи, – я пішла, – сказала вона, збігаючи вниз по сходах.

За пів години підбігла моя налякана мама. Вона ледве вимовила ці слова: “Назарко і коляска зникли”.

Не знаю, як мені вдалося зберегти в той час спокій і викликати наряд. Вони негайно прибули. Ми описали коляску, одяг дитини, і я дала їм фото. Ми всі вибігли перелякані на вулицю, а ж тут нам на зустріч вийшла свекруха з коляскою, в якій мирно спав Назарчик.

– Ну, свахи, – сказав головний, – ще такого у нас не було!

Того вечора ми сиділи всі на кухні, і свахи нарешті зрозуміли, що ділити їм нічого. Внук, це найкраще що трапилось з ними останнім часом, і його просто потрібно любити, а не сперечатися без перестанку.

Сьогодні Назарку виповнився рік. Дві бабусі, звичайно ж, були на святкуванні, але тепер вони не суперниці, а найщасливіші бабусі на світі!

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page