fbpx
життєві історії
Свекруха зробила першу світлину дитини. Моя мати покірно стояла позаду неї, і я бачила у її очах жаль і гнів. Потім вона таки не втрималась, штовхнула сваху, і підійшла помилуватись немовлятком. Тоді я сказала їм, що така поведінка, тим більше, тут, в лікарні, не припустима. Але це був лише початок! Ми й гадки не мали, що суперництво лише починається

Перший онук – це чарівний подарунок для всієї родини. Однак у нашій родині його прихід у світ розв’язав ворожість і нездорову конкуренцію, що призвело до “дуелі” обох бабусь.

Ярослав мав набиту сумку, готову до пологового будинку, і коли ми спускались сходами до автівки, він міцно мене підтримав. Він зупинився перед лікарнею, а я не розуміла, як повинна поводитись. Перші пологи займають більше часу. Мене положили в палату. Час затягнувся. Ярослав деякий час сидів поруч зі мною, а потім пішов гуляти коридором.

“Вони тут”, – повернувся він, на мить вчепившись за голову, – “двоє”, – видихнув він, ніби щойно перекопав гектар землі. – Я їх одразу ж побачив. Вони сперечаються, як кури на задньому дворі, – він знизав плечима.

– Хто, наші мами? – запитала я, і принаймні на мить це відволікло мене від цього стану.

– Це буде Кирило, в честь діда, каже одна. Ні, Дмитрик, ми вже давно так вирішили,  – Ярослав розповів мені про їх суперечку на коридорі.

Просто вони ще не знали, що ми з чоловіком вже давно все вирішили. Коли в кімнаті нарешті пролунав перший плач нашого Устимчика, новоспечені бабусі притихли. А коли їм дозволили зайти в палату, щоб побачити онука, вони одна поперед одну летіли по коридору, і одночасно з’явились в дверях.

Свекруха зробила першу світлину дитини. Моя мати покірно стояла позаду неї, і я бачила у її очах жаль і гнів. Потім вона таки не втрималась, штовхнула сваху, і підійшла помилуватись немовлятком. Тоді я сказала їм, що така поведінка, тим більше, тут, в лікарні, не припустима.

Але це був лише початок!

Ми й гадки не мали, що суперництво лише починається. Під час моєї вагітності ми з мамою розглядали дитячі коляски. Не те щоб я була такою забобонною, але все-таки… Кажуть, колиска не повинна бути вдома до народження дитини (подібно до того, що наречений не повинен бачити наречену у весільній сукні до церемонії). Звичайно – забобони. Але… Ми щойно забронювали дитячу коляску, і мама з Ярославом забрали її через кілька днів після народження Устима.

– Поверніть її негайно, – сказала роздратовано свекруха, коли прийшла до нас у гості і побачила коляску. – Я купила Устимчику набагато, набагато кращу.

Протягом шостого тижня “поєдинок” бабусь тривав. Я знаю, що в глибині душі вони обидві хороші, але результат був плачевним.

Я була слабка після пологів. І була щаслива, коли іноді мені хтось допомагав. Наголошую на слові ІНОДІ. Але наші двері не зачинялись. Одна бабуся передавала естафету іншій, і коли вони обоє тривалий час стикалися вдома, це завжди призводило до повчання та підвищення тону.

– У мене був хлопчик, тож, можливо, я краще знаю, як вирішити цю чи іншу проблему, – говорила свекруха.

Мама сильно нервувала від такого порівнянна. – При чому тут стать дитини?

Ярослав цього слухати не став, і як тільки в домі починались суперечки по вихованні його сина, він йшов за покупками, до друзів, куди завгодно, лише щоб не дома…

Наступний тиждень був дивно тихий. Зізнаюся, моя мама мені ближча, тож, коли вона подзвонила, щоб взяти Устимчика з коляскою на прогулянку, я не протестувала. Як тільки вони зникли за обрієм, на тобі, свекруха подзвонила в двері.

Дома була хороша атмосфера, головна причина сварок, гуляла на вулиці – тому я запросила її на каву. Я хотіла все врегулювати спокійно. – Ні, Катерино, – вона дивилася на годинник, ніби поспішаючи, – я пішла, – сказала вона, збігаючи вниз по сходах.

За пів години підбігла моя приголомшена мама. Вона ледве вимовила ці слова: “Устимчик і коляска зникли”.

Не знаю, як мені вдалося зберегти в той час спокій і викликати поліцію. “Вкрадена дитина?” Вони негайно прибули. Ми описали коляску, одяг дитини, і я дала їм фото. Ми всі вибігли перелякані на вулицю, а ж тут нам на зустріч вийшла свекруха з коляскою, в якій мирно спав Устимчик.

– Ну, свахи, – сказав поліцейський, – ще такого у нас не було!

Того вечора ми сиділи всі на кухні, і свахи нарешті зрозуміли, що ділити їм нічого. Внук, це найкраще що трапилось з ними останнім часом, і його просто потрібно любити, а не сперечатися без перестанку.

Сьогодні Устимчику виповнився рік. Дві бабусі, звичайно ж, були на святкуванні, але тепер вони не суперниці, а найщасливіші бабусі на світі!

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – matkawariatka

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook