fbpx
життєві історії
Свекри мою маму зустріли, як годиться, чаєм напоїли, борщем та варениками нагодували, а вже ближче вечора відвезли до нас з Лук’янчиком в клініку. По її вигляду я не помітила, що вона розчарована у поїздці. Вже коли з дому зателефонувала сестра, то почала говорити з наїздами, ніби я маму геть не поважаю, вона в під’їзді стільки часу простояла. Але хіба я винна? Можна було і з чоловіком зв’язатися, він би все пояснив

Свекри мою маму зустріли, як годиться, чаєм напоїли, борщем та варениками нагодували, а вже ближче вечора відвезли до нас з Лук’янчиком в клініку. По її вигляду я не помітила, що вона розчарована у поїздці. Вже коли з дому зателефонувала сестра, то почала говорити з наїздами, ніби я маму геть не поважаю, вона в під’їзді стільки часу простояла. Але хіба я винна? Можна було і з чоловіком зв’язатися, він би все пояснив.

***

З сестрою сталося непорозуміння, тепер не хочу запрошувати її до нас на день народження.

Кілька місяців тому мама з моєю молодшою сестрою хотіла приїхати до нас в гості, щоб побачити однорічного онука.

Подзвонили, стали дізнаватися, але тоді у нас вдома був ремонт. Не вийшло – ми самі тимчасово жили у свекрів, не стали орендувати житло.

Перенесли їх приїзд “на потім”: мама і Юля працюють в магазині за графіком два через два, тобто, щоб вони разом могли приїхати, їм треба вмовляти господиню магазину, щоб працювала вона. Що є великою рідкістю.

Тим більше, що дорога від мами до мене займає дві з половиною години на приміському автобусі, а потім ще двадцять п’ять хвилин на трамваї. Тобто, на поїздку їм потрібен цілий день, це якщо побачитися, трохи поспілкуватися і попрощатися.

Тому вони завжди намагаються їхати на два дні. Виняток – Різдвяні свята: господиня закриває магазин з тридцять першого грудня до сьоме січня. І вже років п’ять, як мама з Юлею ці дні проводять з нами. Чоловік не проти, якщо що.

Нещодавно у них знову випала можливість нас відвідати. Але син захворів, знову не вийшло. В дома дитину вилікувати не вдалося, нас поклали в лікарню, про що мамі і сестрі було сказано.

За два дні до виписки у нас в місті виступала моя улюблена група. Чоловік підмінив мене в лікарні, я сходила на концерт, наробила там фотографій, виклала їх на своїй сторінці у фейсбуці.

Цей факт важливий: сестра, побачивши світлини, вирішила, що все добре – її племінник поправився і вже вдома, раз я по концертам розгулюю. Своїми думками Юля поділилася з мамою, а та зібралася і поїхала до нас в гості.

Дзвінків я не чула – о пів на дев’яту вечора включила на телефоні режим польоту на ніч, вранці забула вимкнути. Після ранкових процедур і огляду ми з сином загралися. Про те, що мама все-таки приїхала і кукає в під’їзді, я не знала.

Мама додумалася-таки подзвонив моєму чоловікові. Зірватися з роботи він не зміг, тому викликав їй таксі, щоб моя мама поїхала до батьків чоловіка.

Про все це я дізналася після обіду, коли поклала сина спати і з’явилася в мережі.

Всі поставилися до цих подій нормально. Всі, крім Юлі: коли мама їй повідомила, що вдома нікого не було, ми другий тиждень лежимо в лікарні, а її відправили до сватів, то сестра розлютилася.

Юля мені зателефонувала і сказала, що я не дбаю про маму. У тому плані, що їй, як якійсь жебрачці, довелося сидіти перед зачиненими дверима. Я заперечила, сказала що їм було сказано про те, що нас поклали в лікарню.

Тоді сестра почала говорити ще голосніше, що нічого було вводити їх в оману шляхом публікації фотографій з концерту. Ми посварилися: нікому не дозволено підвищувати на мене голос.

У теорії, так, логіка в цьому простежується: підстави думати про те, що лікарня позаду, у Юлі і мами були. Але нормальні люди все одно подзвонили б і попередили. Ну не змогли до мене з вечора додзвонитися – відразу б чоловіка набрали, номер знають.

Свекри маму напоїли чаєм, нагодували борщем та варениками, зводили в кіно. Увечері привезли до нас у лікарню. Ночувала вона у нас вдома, вранці поїхала.

Мама зла не тримає, запевняє, що сама винна – не треба було слухати Юлю, яка її запевнила, що нас виписали. А у сестри все одно винні всі, крім неї.

З таким ставленням навіть на день народження кликати її не хочеться. А мама сказала, що без Юлі не приїде. А це вже традиція – святкувати всі дні народження великою компанією: з батьками, братами, сестрами та їхніми родинами, і з моїми, і з чоловіковими. І що тепер робити? Чекати вибачень?

Своєї провини сестра не визнає, вибачення не просить. Я взагалі не вважаю, що зі свого боку хоч в чомусь завинила: раз вони мені дзвонили і ввечері, і вранці, а телефон був вимкнений, то це привід як мінімум упевнитися в тому, що зі мною все в порядку.

Так саме елементарне – подзвонити чоловіку або його батькам. Але ні. Одна сказала їхати, друга поїхала на удачу. А я в цьому винна.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page