fbpx
життєві історії
Свекри не дозволяють мені працювати і реалізуватися! Коли шість років тому я виходила заміж, мені довелося звільнитися з дуже хорошої роботи в державній структурі в обласному центрі і виїхати за 500 кілометрів у село, де у чоловіка живуть батьки і є для нього робота з хорошим доходом. У нас діти з різницею менше двох років. Кажуть свекри: іди в кафе на трасу, якщо кортить дуже. І тут покликали мене на роботу з документами, все, як я хотіла. У розмові з батьками чоловіка почула:

Свекри не дозволяють мені працювати і реалізуватися! Коли шість років тому я виходила заміж, мені довелося звільнитися з дуже хорошої роботи в державній структурі в обласному центрі і виїхати за 500 кілометрів у село, де у чоловіка живуть батьки і є для нього робота з хорошим доходом. У нас діти з різницею менше двох років.

Не можу позбутися неприємного почуття образи на батьків чоловіка. Коли шість років тому я виходила заміж, мені довелося звільнитися з дуже хорошої роботи в державній структурі в обласному центрі і виїхати за 500 кілометрів у село, де у чоловіка живуть батьки і є робота з хорошим доходом. За цей час я народила двох дітей з різницею менше двох років.

Вже втомилася від сидіння вдома! Обоє дітей ходять в садочок, але роботу знайти тут дуже складно. Є, звичайно, продавці і працівники в кафе на трасі, але фізично я працювати не можу через серйозні проблеми зі спиною, та й біжать звідти дівчата явно не від хороших умов праці.

І тут покликали мене на роботу з документами, все, як я хотіла. У розмові з батьками чоловіка почула:

«Куди ти зібралася, а хто з вашими дітьми сидіти буде, якщо вони хворіти почнуть?». Але є ж лікарняні для цього! Я не збиралася малих ні на кого кидати, тим більше, в садок же ходять. Але чоловік теж підтримав своїх батьків, відразу сказав:

«Ні про яку роботу і думати не потрібно, поки діти маленькі, чого тобі не вистачає?».

Через два тижні після цієї розмови його батьки говорять, що тепер будуть сидіти з онуком, сином їхньої дочки, бо вона виходить на роботу, а в садок його відправляти шкода, маленький же. Потрібно сказати, що він на півроку старший від мого сина, який ходить в садок! Сидіти з онуком будуть до літа точно, хоча я думаю, що можуть і до школи просидіти.

А мені якось дуже прикро. Я теж хочу працювати, хоч і забезпечує нас чоловік всім. Скільки ще я буду так сидіти вдома? Я хочу реалізуватися в роботі! Розумію, що ніхто мені нічого не винен, народжували для себе, справляюся з ними сама, дуже рідко прошу недовго посидіти з дітьми, та і то, коли у них є бажання. До лікарні, в магазини з двома дітьми ходити вже звикла, це мене не напружує.

Моя мама вчила мене не заздрити ніколи і нікому. Але як позбутися від цього почуття? Від почуття образи і заздрості? Чому сестра чоловіка має право працювати, а я – ні? Може, справа в тому, що я гарна і вони переживають, як би хто до мене залицятися не почав? Але я люблю чоловіка і хтось інший мене не цікавить!

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page

facebook