Доню, ти ж мудра жінка! Краще, щоб дітки з рідним татом росли! Хто не оступається? Він же чоловік, – умовляє мене мама. – Він витер ноги об мене й дітей, ну як після цього?
Ми з Юрієм розлучилися після 14 років спільного життя. А історія насправді банальна та сумна. З’явилася молода дівчина.
Юра покликав мене заміж, коли ми були ще дуже молоді. Я – звичайна дівчинка із середньостатистичної родини. А він син найвпливовіших у місті батьків, єдиний. При цьому не якийсь мажор, а вже тоді фахівець-початківець, якого з радістю візьмуть на роботу в кожному куточку країни. Та й характер у нього теж був досить приємний. Не без недоліків, та все ж.
Звісно, я погодилася. Свекри подарували нам шикарну трикімнатну квартиру у центрі Житомира. Жодних проблем з тим, що моя сім’я не могла собі дозволити подібну розкіш, не було взагалі, ніхто мені цим не дорікав.
Ми довго не могли стати батьками, але потім з’явився синок, а за два роки і донечка. Я думала, моє життя – це книжковий роман, де все просто добре і чудово, затишно й стабільно.
Але півтора роки тому ми розлучилися з банальної причини. Юрій найняв молоду співробітницю, вона вдавала, що старанно намагається розібратися в проекті, а виявилося, що не тільки в ньому. Мені навіть згадувати неприємно.
Юрій швидко зробив вибір не на мою користь і виставив нас з дітьми на мороз. Так, аліменти на дітей він сплачував. Але на що було жити мені, їхній матері? Тим більше без освіти та робочої практики?
Мені з дітьми дали притулок батьки, дозволили пожити в колишній квартирі бабусі. Було тяжко і дуже незвично. Але згодом я навчилася жити: заощаджуючи, працюючи та поєднуючи догляд за дітьми з пранням, прасуванням, прибиранням, приготуванням та всім іншим.
В якийсь момент мені не зателефонував колишній. Скрипучим голосом він вибачився і зізнався, що був не правий.
Через тиждень умовлянь я все ж таки погодилася з ним зустрітися. У дешевій забігайлівці біля мого будинку. Але це було неважливо, головне було зрозуміти, чого від мене хоче колишній чоловік і чому він взагалі дзвонить.
На зустріч зі мною прийшов пом’ятий чоловік, з мішками під очима, тижневою щетиною та стійким ароматом розпачу. Довелося реально постаратися, щоб упізнати в ньому Юрія, колись спортивного і досить успішного підприємця.
Його історія виявилася до банальності простою. Принаймні для мене. Дівчина, яку він вибрав, згодом хотіла лише більше й більше грошей. Вона вимагала возити її на відпочинок та шопінг до інших країн. Дійшло до того, що вона влаштувала сцену в автосалоні, коли Юрій не купив їй «машинку», що сподобалася.
, зрештою, вона вкрала важливу інформацію фірми і продала її конкурентам. Словом, карма у дії.
Звичайно, Юрій благав мене повернутися з дітьми до нього. Стояв навколішки і просив його пробачити. І перед нашою зустріччю я дуже боялася, що так і зроблю. Навіть раніше, ніж він попросить.
Але, на мій внутрішній подив, мені цього не захотілося. Я дивилася на людину, яку колись любила, і в мені не було жодної емоції, нічого поганого чи хорошого, лише байдужість.
Я навіть попросила колишнього перестати робити з себе клоуна на очах у роззяв. Але зробила це лише тому, що від гучних криків у мене починала боліти голова. А так – волай, скільки влізе. На вулиці якісь божевільні теж кричать іноді. Хіба це привід думати про них хоч секунду? Ні, це їхні проблеми.
Вже вдома я ще довго роздумувала над своєю внутрішньою порожнечею та апатією. А вранці поділилася своїми думками, вірніше, їхньою відсутністю, з мамою та подругами.
Терпіти не можу всіляких порадників, але на той момент їхня думка для мене була важливою. Тож, переробивши всі ранкові справи, я сіла за телефон.
Думки, як завжди, розділилися. Подруги емоційно критикували мене вже через те, що я взагалі пішла на зустріч. Як я могла, після того як об мене та дітей просто витерли ноги. Давати другий шанс у жодному разі не можна. Адже якщо зрадив одного разу, зрадить і вдруге. Тим більше, що я тільки-но навчилася бути самостійною.
А мама була, навпаки, задоволена тим, що я зустрілася з Юрієм. Звичайно, вона погано сприйняла ситуацію в цілому, але порадила мені замислитися про майбутнє. Діти ростуть, і все це для них важко. Та й кому хочеться летіти з князів в грязі, як кажуть, особливо в такому віці. До того ж нагадала, що я все ще погано готую. А раніше у нас був кухар.
Тобто мама була за те, щоб зійтися з чоловіком, а подруги застерігали в жодному разі не повторювати своєї помилки та не зв’язуватися з колишнім. І це в той час, що мені досі незрозуміло, які почуття я відчуваю до того чоловіка і чи відчуваю я щось взагалі.
Вже місяць минув, а я досі в бабусиній квартирі. Вчуся готувати за книгами, тож виходить ще більш-менш. Деякі речі мені все ще робити складно, але господарювати – справа практики. З іншого боку, я підтримую спілкування з Юрієм. Він став давати більше грошей на дітей, перестав пити і продовжує благати мене повернутися. Для нього місяць пройшов, мабуть, продуктивніше.
Ну а я досі перебуваю у прострації. І залишати все як є не хочеться, і повертатися до Юри немає бажання. Що робити – не розумію.
Я вже доросла, не дитина, я це знаю. Але відчуваю, що щось усередині мене змінилося. Сподіваюся, що незабаром все буде як раніше, і я зможу приймати виважені, самостійні рішення. А поки не можу вирішити цю дилему самостійно і прошу поради.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.